Історія із десятками, а можливо й сотнями випадків дезертирства українських військовослужбовців під час навчань у Німеччині — це не просто епізод із газети Die Zeit. Це симптом того, наскільки далеко зайшла втома від війни всередині української армії, і водночас індикатор того, що союзницька система підготовки бійців не була розрахована на таку проблему.
Німеччина з 2022 року є одним із ключових майданчиків підготовки українських військових у межах Місії військової допомоги ЄС Україні. Саме там, на полігоні Альтенграбов у Саксонії-Ангальт, за даними видання, частина мобілізованих скористалася перебуванням на навчаннях, щоб залишити підрозділ і не повертатися до України. Показово, що йдеться переважно про мобілізованих, а не про добровольців — тобто про людей, які потрапили до армії не за власним бажанням і, опинившись за кордоном, побачили можливість уникнути повернення на фронт.
Чому саме навчальний майданчик у Німеччині
Логіка тих, хто вирішив дезертирувати саме під час закордонного навчання, доволі прозора. На відміну від втечі з частини на території України, виїзд за кордон дає фізичну відстань від системи військового обліку та від можливості примусового повернення до лав. Навчальні місії, розраховані на бойову підготовку, а не на утримання особового складу, об’єктивно не мають інструментів запобігти самовільному залишенню території полігону. Це та ситуація, у якій гуманітарна і союзницька логіка підготовки бійців стикається з дисциплінарною логікою війни.
Масштаб проблеми стає зрозумілим, якщо врахувати обсяги самої місії. Бундесвер підготував уже понад 25 тисяч українських військових, а загалом 22 європейські країни в рамках цієї програми навчили близько 87 тисяч бійців. Навіть якщо випадки дезертирства обчислюються сотнями по всій Німеччині, це відносно невеликий відсоток від загального числа, але сам факт існування такого явища ставить під сумнів герметичність системи обміну особовим складом між Україною та партнерами.
Правова пастка між двома юрисдикціями
Найскладніший аспект ситуації — правовий статус тих, хто залишився в Німеччині. Українське законодавство кваліфікує дезертирство під час воєнного стану як тяжкий злочин, за який передбачено до 12 років позбавлення волі. Але на території Німеччини ці люди перебувають легально — за офіційним направленням української влади, а не як біженці, що втекли від війни самостійно.
Через цей статус вони не підпадають під тимчасовий захист, передбачений §24 німецького Закону про перебування. Тобто вони опиняються в юридичному вакуумі: не можуть повернутися в Україну без ризику кримінального переслідування, і водночас не мають повноцінного правового підґрунтя залишатися в Німеччині на загальних підставах захисту від війни.
Мобілізаційна криза як корінь проблеми
Ситуація виникла на тлі проблеми комплектування української армії, яка загострюється після понад чотирьох років повномасштабної війни. Кількість добровольців падає, і держава дедалі більше покладається на примусову мобілізацію. Саме тому мобілізовані, а не добровольці, становлять більшість серед тих, хто вирішив не повертатися. Для людини, яку призвали проти волі, закордонне відрядження на навчання стає останнім шансом легально опинитися поза межами країни.
Ключові факти ситуації:
- Близько 80 випадків дезертирства зафіксовано під час навчань у Саксонії-Ангальт, по всій Німеччині — можливо, сотні
- Більшість дезертирів — мобілізовані військові, а не добровольці
- Бундесвер підготував понад 25 тисяч українських бійців, всі партнери місії — близько 87 тисяч
- Дезертирство під час воєнного стану в Україні карається до 12 років ув’язнення
- Українські військові в Німеччині не мають права на тимчасовий захист за §24 закону про перебування
Що це означає для відносин Києва та Берліна
Паралельно з цією історією Євросоюз погодив продовження тимчасового захисту для 4,4 мільйона українських біженців ще на рік, а Німеччина та інші країни ЄС одночасно посилюють правила щодо новоприбулих українських чоловіків призовного віку. Це створює суперечливу картину: одна рука підтримує гуманітарний захист, інша — координується з Києвом щодо тиску на чоловіків, аби ті поверталися в Україну.
Випадки дезертирства під час навчань у Німеччині показують, що ця подвійна політика вже дає збій на практиці. Союзники зацікавлені готувати боєздатних бійців, а не втрачати їх у процесі підготовки. Але доки в Україні зберігається жорсткий примус до мобілізації без чіткого горизонту завершення служби, ризик повторення подібних епізодів на будь-якому іншому навчальному майданчику в Європі залишається високим.
