Заява Дональда Туска про те, що Німеччина не повинна переслідувати причетних до підриву газопроводів «Північний потік», оголює глибший розкол усередині Європейського Союзу — розкол не лише юридичний, а передусім геополітичний. Прем’єр Польщі відкрито стає на бік українців, яких переслідують німецькі слідчі, і цим фактично каже: диверсія проти трубопроводу, побудованого Москвою та Берліном в обхід України й Польщі, не є злочином, а є актом самозахисту країни, на яку напали.
Чому Польща історично була проти Північного потоку
Туск нагадав те, що у Варшаві повторюють роками: Польща тривалий час виступала проти будівництва «Північного потоку 2» і робила все можливе, щоб зупинити цей проєкт. Логіка була простою — трубопровід, що йде по дну Балтійського моря напряму з Росії до Німеччини, посилював енергетичну залежність усієї Європи від Москви і водночас позбавляв Україну та Польщу транзитної ролі, а разом із нею — важеля впливу та доходів. Німеччина тоді дотримувалася іншої позиції, роблячи ставку на дешевий російський газ як основу власної промисловості. Як зазначив Туск, «Німеччина змінила свою думку, але було вже надто пізно» — визнання того факту, що переоцінка ризиків Кремля відбулася в Берліні лише після повномасштабного вторгнення, коли газопроводи вже існували фізично.
Арешт у Хорватії та юридична колізія між союзниками
Затримання в Хорватії другого підозрюваного українця — водолаза на ім’я Володимир — оживило справу, яка вже мала прецедент. Цю саму людину раніше затримували в Польщі, однак польський суд відмовився екстрадувати її до Німеччини. Це рішення само по собі є політичним сигналом: судова система країни-члена НАТО і ЄС визнала, що видача підозрюваного німецькій стороні не є для неї обов’язковою чи бажаною. Деталь про те, що українця затримали під час зйомок фільму про вибухи на «Північному потоці», а сам він публічно заперечував причетність, додає справі публічного виміру — вона перетворюється не лише на кримінальне провадження, а на предмет медійного й політичного протистояння навколо трактування подій.
Розкол у трактуванні однієї диверсії
Позиція Німеччини, яка веде розслідування і домагається переслідування підозрюваних, спирається на класичне розуміння: підрив інфраструктури на території чи в межах юрисдикції суверенної держави є злочином незалежно від мотивів виконавців. Позиція Польщі, озвучена Туском, виходить із зовсім іншої рамки — воєнного стану де-факто, в якому опинилася Україна, і права атакованої держави послаблювати економічну базу агресора. Коли Туск каже, що соромно має бути тим, хто побудував трубопровід, а не тим, хто його відключив, він переносить моральну відповідальність із виконавців диверсії на архітекторів енергетичної залежності Європи від Росії.
Що це означає для розстановки сил в ЄС
Ця розбіжність між Варшавою і Берліном показує, що навіть серед найближчих союзників України немає єдності щодо оцінки дій проти російської енергетичної інфраструктури. Для Польщі підтримка українців у цій справі — продовження давньої лінії опору «Північному потоку» і недовіри до німецько-російського енергетичного зближення. Для Німеччини ж переслідування підозрюваних — спосіб зберегти принцип верховенства права навіть тоді, коли постраждалою стороною формально виступає сама Німеччина. Наслідком стає ситуація, коли рішення про долю затриманих українців фактично залежатиме не тільки від доказів, а й від того, суд якої країни розглядатиме питання екстрадиції — польський, хорватський чи інший, кожен із яких діє в умовах різного політичного тиску.
