Перший приїзд Володимира Зеленського до Сербії — подія, яку важко назвати простим протокольним заходом. Белград десятиліттями будував репутацію найближчого до Москви столиці на Балканах, і саме тому рішення Александара Вучича прийняти українського президента виглядає як розрахований політичний хід, а не жест доброї волі.
Балансування як стратегія виживання
Сербія від початку повномасштабного вторгнення дотримується подвійної лінії: визнає територіальну цілісність України, але відмовляється приєднуватися до санкцій Європейського Союзу проти Росії. Ця конструкція дозволяє Белграду одночасно зберігати економічні та енергетичні зв’язки з Москвою і не втрачати статус кандидата на вступ до ЄС. Сербія отримала цей статус ще у 2012 році — на десять років раніше за Україну. Однак переговорний процес роками стоїть на місці через претензії Брюсселя щодо верховенства права, невирішене питання Косова та небажання Белграда солідаризуватися із західними санкціями.
Саме тут криється перший мотив Вучича. Демонстративний прийом Зеленського — сигнал Європейському Союзу про готовність Сербії до діалогу і рух назустріч. Це спроба зрушити застряглий євроінтеграційний процес, показавши, що Белград здатен на кроки, які ще недавно вважалися неможливими з огляду на його зв’язки з Кремлем.
Косовський фактор і прихована вигода
Другий мотив пов’язаний із Косовом. Київ не визнає незалежність колишньої сербської провінції, і ця позиція для Вучича має цілком практичну цінність. Підтримуючи діалог з Україною, сербський лідер водночас отримує підтвердження, що Київ не змінить курс щодо статусу Косова. Водночас Белград залишається залежним від позиції Росії в цьому питанні: Москва десятиліттями використовує право вето в Раді Безпеки ООН, блокуючи міжнародне визнання Косова та його вступ до організації. Ця залежність — головна причина, чому Сербія не готова остаточно розривати стосунки з Кремлем, попри зближення з Києвом.
Оборонна співпраця, яку не афішували
Найменш очікуваний, але показовий аспект стосунків Белграда і Києва — оборонна сфера. Попри офіційну близькість до Росії, Сербія роками постачала Україні боєприпаси через треті країни, фактично не афішуючи цю співпрацю. Тепер сторони можуть вивести взаємодію на новий рівень: серед можливих тем зустрічі — спільне виробництво безпілотників за участю Об’єднаних Арабських Еміратів як третьої сторони тристоронньої моделі. Якщо такий формат реалізується, це стане першим публічним прикладом промислової оборонної кооперації між Белградом і Києвом.
- Угода про вільну торгівлю між Сербією та Україною
- Співпраця в енергетичному секторі
- Спільне виробництво дронів за участю ОАЕ
- Обговорення євроінтеграційних процесів обох країн
Чому це болючий удар для Москви
Для Росії символіка цього візиту важливіша за будь-які конкретні домовленості. Сербія традиційно вважається частиною зони впливу Кремля на Балканах, і сам факт того, що Зеленський сів за стіл переговорів із найближчим союзником Москви в регіоні, руйнує образ ізольованої України. Це не означає розриву Белграда з Росією — Сербія й надалі суттєво залежить від російського газу та підтримки Москви в косовському питанні. Але контроль Кремля над своїм балканським партнером виявляється не таким абсолютним, як здавалося.
Візит Зеленського до Сербії варто розглядати не як разовий дипломатичний жест, а як спробу Києва розширити коло контактів у регіонах, де традиційно домінував російський вплив. Для Вучича це можливість грати на кількох напрямках одночасно — і перед Брюсселем, і перед власним населенням, і навіть перед Москвою, демонструючи, що Белград зберігає самостійність у зовнішній політиці. Наскільки стійким виявиться цей баланс, покаже подальший розвиток переговорів про вступ Сербії до Євросоюзу та реакція Кремля на активізацію українсько-сербських контактів.
