Дискусія навколо заморожених активів Росії переходить у нову фазу. Йдеться вже не про принципову можливість їх використання, а про конкретний механізм передачі коштів під контроль нової структури Євросоюзу — в обхід бельгійського Euroclear, де фізично зберігається основна маса цих коштів. Ініціативу підтримали колишні високопосадовці Німеччини, Франції та США, і сама постановка питання показує, наскільки активи перетворилися на самостійний фактор ведення переговорів, а не просто фінансовий резерв.
Чому Бельгія гальмує процес
Наприкінці 2025 року Бельгія відмовилася від передачі Україні заморожених активів РФ обсягом 210 млрд євро після попереджень Москви про наслідки для тих, хто «торкнеться» цих коштів. Формально йдеться про юридичні ризики: саме Бельгія як юрисдикція, де зареєстрований Euroclear, несе основну відповідальність у разі судових позовів з боку Росії. Замість прямої передачі активів ЄС погодив Україні кредит на 90 млрд євро на 2026–2027 роки, причому відсотки за ним фінансуються коштом платників податків країн Євросоюзу. Це принципова відмінність: кредит під заставу майбутніх активів — не те саме, що конфіскація чи пряме управління самими коштами.
Аргумент «вікна можливостей»
Прихильники передачі активів новій структурі ЄС наводять кілька аргументів на користь термінового рішення. Головний — так зване вікно можливостей: війна перебуває у позиційному глухому куті, російська нафтопереробна інфраструктура зазнає ударів, а політична конфігурація в ЄС тимчасово сприятлива, оскільки один із впливових скептиків підтримки України — колишній прем’єр Угорщини — вже не при владі. У цій логіці передача коштів під керування ЄС мала б зняти з Бельгії тягар одноосібної відповідальності за можливий російський тиск чи судові позови, розподіливши ризик на весь союз.
Друга частина аргументації стосується переговорної позиції. Якщо Путін побачить, що ресурсна база України не залежить від щорічного узгодження нових пакетів допомоги, а забезпечена вже переданими активами, це, за оцінкою авторів ініціативи, знижує його розрахунок на виснаження опонента. Наразі ж пакет у 90 млрд євро розрахований лише до 2027 року — після цього терміну без нового рішення Україна може опинитися у слабшій переговорній позиції саме тоді, коли фінансовий ресурс РФ, навпаки, лишається доступним.
Американський інтерес до заморожених коштів
Окремий і найчутливіший пласт — можливий неофіційний план врегулювання з 28 пунктів, узгоджений переговорниками восени 2025 року. Один із пунктів передбачає інвестування 100 млрд євро із заморожених активів у відновлення України під американським керівництвом, з розподілом половини прибутку на користь США, а іншої частини коштів — на спільні російсько-американські проєкти. Якщо цей сценарій реалізується, заморожені активи фактично перетворяться на інструмент двосторонніх домовленостей Вашингтона з Москвою, а не на ресурс європейської чи української підтримки. Передача коштів під контроль структури ЄС до узгодження такого плану — спосіб убезпечити активи від включення в подібні угоди без участі Європи.
Внутрішньополітичний вимір
На рішення тисне і календар виборів. Наступного року у Франції можуть відбутися зміни у владі, і автори ініціативи прямо вказують на ризик появи керівництва, менш налаштованого на підтримку Києва. Це звужує часовий горизонт для ухвалення рішення саме зараз, поки чинна французька адміністрація зберігає проукраїнський курс. Для Німеччини є свій мотив: фінансування оборони України за рахунок російських, а не національних коштів, послаблює аргумент ультраправих партій про те, що німецькі платники податків оплачують чужу війну.
Сукупність цих чинників формує ключові тези ініціативи:
- тимчасове політичне вікно через ослаблення проросійського впливу всередині ЄС;
- потреба гарантувати ресурсну базу України після завершення дії кредиту в 2027 році;
- ризик втрати підтримки з боку Франції після можливої зміни влади;
- намір вивести активи з-під потенційних американсько-російських домовленостей;
- внутрішньополітична вигода для Німеччини у протидії ультраправій риториці.
Йдеться не про технічну деталь фінансової архітектури, а про питання, хто контролюватиме один із найбільших важелів тиску у майбутніх переговорах щодо війни — Європа, Сполучені Штати чи, за відсутності рішення, сама Росія, яка отримає час на відновлення позиції після завершення чинного кредитного пакета.
