Хвиля диверсій, кібератак і порушень повітряного простору, яку останніми тижнями фіксують у країнах НАТО, — не хаотичний набір інцидентів, а елемент розрахованої стратегії. Диверсії Росії в Європі активізувалися саме тоді, коли російська армія втрачає темп наступу на українському фронті, а українські удари по глибині території РФ завдають дедалі відчутнішої шкоди нафтогазовому сектору та іншим галузям, що живлять військову машину Москви. Кремль шукає спосіб змінити наратив і перенести тиск туди, де болючіше — на європейську громадську думку.
Логіка тиску замість перемоги на фронті
Коли просування піхоти вповільнюється, а власна інфраструктура зазнає ударів, публічна демонстрація сили в іншому вимірі стає інструментом компенсації. Диверсії Росії в Європі виконують подвійну функцію: посилюють тиск на союзників Києва і водночас створюють образ держави, здатної діяти будь-де, незалежно від становища на полі бою. Як зазначає литовська розвідка, паніка серед населення країн НАТО — не побічний ефект, а одна з цілей.
За даними українського Центру безпеки «Сагайдачний», кількість задокументованих інцидентів за участю Росії зросла з близько десяти за весь 2024 рік до приблизно п’ятнадцяти щомісяця з квітня. Це не поодинокі провокації, а системна робота.
- Регулярні порушення повітряного простору НАТО російськими безпілотниками
- Цифрове шпигунство через злам камер, підключених до мережі, для стеження за постачанням допомоги Україні
- Різке зростання кількості зафіксованих інцидентів починаючи з квітня
- Захоплені українські безпілотники, які західні чиновники вважають потенційним інструментом провокацій проти НАТО
На що розраховує Москва
Мета таких дій — не пряме військове зіткнення, а розкол усередині альянсу. Внутрішньополітична напруженість напередодні виборів у Німеччині, Франції, Фінляндії, Естонії та Польщі — зручний момент для посилення страху серед виборців щодо ризиків, пов’язаних із підтримкою Києва. Логіка проста: якщо суспільство почне сприймати допомогу Україні як особисту загрозу, тиск на уряди щодо скорочення постачань зброї зросте сам собою. Додатковий аргумент, який намагається просунути Кремль, — виснаження європейських арсеналів заради України нібито послаблює власну обороноздатність держав НАТО на випадок прямого конфлікту з Росією.
Незалежно від того, чи керує Путін кожним конкретним епізодом особисто, сама атмосфера невизначеності підвищує репутаційний капітал Москви як держави, здатної впливати на події далеко за межами лінії фронту.
Реакція Заходу і межі ефективності стратегії
Рівень занепокоєння у Вашингтоні виявився достатнім, щоб директор ЦРУ здійснив несподівану поїздку до Москви — частково з метою дати зрозуміти, що підтримка союзників по НАТО з боку США залишається непохитною. Це сигнал, що Заходу тактика Кремля вкрай неприємна, попри намагання применшити її вплив.
Водночас поки бракує доказів того, що план працює за задумом. Найсильнішу підтримку продовження військової допомоги Україні та збільшення оборонних витрат демонструють саме східні члени альянсу — країни, географічно найближчі до Росії і тому найменш схильні піддаватися залякуванню. Прем’єр-міністр Польщі відкрито заявив, що Москва серйозно готується до можливого загострення, і найближчі осінь та зима стануть визначальними не лише для перебігу війни в Україні, а й для стійкості всього альянсу.
Опубліковані раніше сценарії можливого тиску Кремля на НАТО — від прихованого вторгнення під чужим прапором до атак безпілотників і диверсій проти критичної інфраструктури — показують, що йдеться не про гіпотетичну загрозу, а про діапазон інструментів, які вже перебувають у активному використанні. Диверсії Росії в Європі стали продовженням війни іншими засобами саме тому, що класичні військові засоби не приносять Кремлю бажаного результату на українському напрямку.
