Попередження, які прозвучали цього літа на закритій зустрічі британських урядовців із керівниками оборонних компаній, фіксують перехід протистояння між Заходом і Росією у нову фазу. Мова вже не про кіберзагрози чи дипломатичний тиск — йдеться про фізичну безпеку топменеджерів і виробничих майданчиків компаній, які постачають зброю та безпілотники Україні.
Список потенційних цілей, наведений Daily Mail, показує логіку російського підходу: удар планується не по абстрактному «оборонному сектору», а по конкретних ланках ланцюга постачання, які найбільше впливають на боєздатність ЗСУ. Ukrspecsystems виробляє безпілотники безпосередньо для України. Callen-Lenz, дочірня структура BAE Systems, постачає дрони, якими завдавали ударів по нафтопереробних заводах углиб російської території. MBDA випускає ракети Storm Shadow — одну з небагатьох систем далекого радіусу дії, здатну діставати цілі в тилу РФ. Тобто під прицілом опиняються саме ті виробники, чия продукція завдає Росії відчутних, а не символічних втрат.
Від диверсій до спроб замахів на керівників
Британське попередження з’явилося не в вакуумі. Йому передували зірвані замахи на керівників двох німецьких оборонних компаній, серед яких — генеральний директор Rheinmetall, концерну, що виробляє артилерійські снаряди для української армії. Це принципова відмінність від попередніх років гібридного тиску: раніше йшлося про підпали складів, кібератаки чи саботаж логістики, тепер — про спроби фізично усунути людей, які приймають рішення про виробництво зброї.
Така ескалація вписується в ширшу тенденцію, яку фіксує Wall Street Journal: кількість задокументованих інцидентів, пов’язаних із Росією у «сірій зоні», зросла з приблизно десяти за весь 2024 рік до близько п’ятнадцяти щомісяця починаючи з квітня. Це не поступове наростання, а якісний стрибок у частоті та, судячи з усього, у зухвалості дій.
Чому Москва грає у «сіру зону»
Логіка такого тиску зрозуміла: Росія намагається компенсувати воєнні невдачі на фронті інструментами, які не потребують визнання прямої відповідальності. Просування російської армії територією України сповільнилося, а українські безпілотники та ракети завдають дедалі відчутніших ударів усередині самої Росії. У цій ситуації атаки на оборонну інфраструктуру союзників Києва виконують подвійну функцію — вони посилюють психологічний тиск на європейські уряди й компанії та водночас відволікають публічну увагу від провалів на полі бою.
«Сіра зона» тут — не випадковий вибір, а свідома стратегія. Дії, які формально не є актом війни, дозволяють уникати прямої ескалації у форматі відкритого конфлікту з НАТО, але при цьому досягати цілей залякування та дестабілізації. Саме тому попередження британським компаніям пролунало не публічно, а на закритому круглому столі — уряд намагається убезпечити конкретні об’єкти, не перетворюючи це на політичний привід для нового витка напруги.
Регіональний вимір загрози
Заява прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска про те, що Росія серйозно готується до можливого загострення не лише у війні проти України, а й у всьому регіоні, додає цій історії ширшого масштабу. Якщо раніше загрозу оборонним компаніям розглядали переважно як наслідок їхньої прямої участі у постачаннях Києву, то тепер мова йде про системну підготовку до тиску на весь європейський фланг безпеки.
Для британської оборонної промисловості це означає перегляд підходів до фізичної охорони підприємств і особистої безпеки керівництва — тих аспектів, які раніше не входили до стандартних протоколів корпоративного ризик-менеджменту. Компанії, що ще недавно конкурували виключно за контракти, тепер змушені враховувати сценарії, характерні радше для роботи в зоні активних бойових дій, ніж для мирної європейської країни.
