Дефіцит фінансування Міноборони досяг 27 млрд доларів — сума, порівнянна з річним бюджетом середньої європейської країни. Ця цифра з’явилася не раптово: вона накопичувалась поступово, і тепер уряду доводиться шукати гроші під тиском календаря, адже питання потрібно закрити протягом вересня. Якщо цього не станеться, вже в жовтні армія може зіткнутися з реальною нестачею коштів на найнеобхідніше.
Структура дірки показова сама по собі. Приблизно 8-10 млрд доларів потрібні до кінця 2026 року на озброєння та інші військові закупівлі — це капітальна складова, яку відносно легко відкласти чи скоротити без миттєвої катастрофи. Але майже 20 млрд доларів — це виплати військовим, сім’ям загиблих та інші соціальні зобов’язання держави перед людьми, які воюють. Цю частину скоротити політично і морально неможливо, тому весь тиск падає саме на пошук нових джерел, а не на секвестр витрат.
Перенесення кредиту ЄС як головний сценарій
Найреалістичніший варіант — так зване перенесення коштів наступного року на поточний, або front-loading. Логіка проста: у 2027 році Україна за кредитом ЄС мала отримати 45 млрд євро, з яких 28,3 млрд євро призначені на зміцнення оборонних спроможностей і закупівлю озброєння, а 16,7 млрд євро — на макрофінансову підтримку економіки. Якщо частину цієї суми виплатити раніше, дефіцит фінансування Міноборони закривається без додаткового боргового навантаження.
Але механізм кредитування ЄС побудований на траншевій системі з умовами: гроші видаються не автоматично, а під виконання графіка реформ. Ідеться про зміни в податковому законодавстві та антикорупційні кроки. Тобто прискорення виплат — це не технічне рішення, а політичний торг, де Брюссель отримує важіль тиску на темпи реформ в обмін на швидші гроші.
Двосторонні партнери і межі їхньої готовності
Другий варіант — прямі внески країн-партнерів понад уже узгоджений європейський кредит. Розраховують на Британію, Канаду та Японію, які, за словами обізнаних джерел, обіцяли додати частину коштів до 90 млрд євро загального європейського пакета. Це принципово інший тип фінансування — не кредитна лінія з єдиними умовами, а сума двосторонніх домовленостей, кожна зі своєю логікою і темпом ухвалення рішень усередині власних парламентів. Такий варіант складніше синхронізувати з дедлайном у вересні, бо кожна країна діє за власним бюджетним циклом.
Внутрішні запозичення і опір МВФ
Третій сценарій — нарощування внутрішнього боргу через облігації внутрішньої державної позики. Формально це найшвидший інструмент: держава випускає ОВДП, банки та інвестори їх викуповують, а отримані гроші йдуть напряму на військові потреби. Але цей шлях означає збільшення дефіциту держбюджету, а саме цього не підтримує МВФ у межах поточної програми співпраці з Україною.
Позиція фонду має макроекономічну логіку: надмірне нарощування внутрішнього боргу під час війни підвищує вартість обслуговування державних зобов’язань, тисне на банківську ліквідність і потенційно розганяє інфляційні очікування, якщо ринок сприйме це як ознаку слабкої бюджетної дисципліни. Тому цей варіант розглядають як резервний, а не основний.
Що станеться, якщо жоден варіант не спрацює
Якщо до кінця вересня жодне з рішень не буде реалізоване, урядові доведеться скорочувати капітальні видатки Міноборони — тобто закупівлі озброєння та техніки, залишаючи недоторканними виплати особовому складу. Це прямий шлях до уповільнення переозброєння армії саме в момент, коли інтенсивність бойових дій вимагає протилежного.
Дефіцит фінансування Міноборони — це не разова проблема бюджету, а структурний наслідок того, що воєнна економіка України вже четвертий рік залежить від зовнішнього фінансування критичної маси видатків. Кожна нова діра такого масштабу — сигнал, що запас міцності бюджетної конструкції звужується, а простір для маневру між донорами, партнерами і внутрішнім ринком стає дедалі тіснішим.
