Цифра у 27 мільярдів доларів, озвучена міністром оборони Євгеном Хмарою, — це не абстрактна проблема бюджетного планування, а конкретний розрив між тим, скільки коштів потребують Сили оборони для виконання поставлених завдань, і тим, що вже гарантовано надійде з наявних джерел. У військовому фінансуванні такий розрив завжди небезпечний: він означає, що частина програм закупівель, виробництва чи утримання особового складу залишається без покриття, поки не знайдеться додаткове джерело.
Чому виникає такий дефіцит
Оборонний бюджет України формується з кількох потоків: власні податкові надходження, зовнішні кредити та гранти партнерів, а також цільові механізми на кшталт європейської фінансової рамки. Коли потреби війська зростають швидше, ніж підтверджені надходження, утворюється касовий розрив. Це нормальна практика для країни, яка веде повномасштабну війну і водночас намагається планувати видатки на рік і більше наперед — тому дефіцит рахують не як миттєвий брак грошей, а як прогнозовану нестачу фінансування на певний період.
Три канали покриття розриву
У Міноборони назвали конкретні механізми, якими планують закрити 27 мільярдів доларів. Кожен із них має свою логіку і швидкість реалізації.
- Прискорення частини європейського кредиту, запланованого на наступний рік. Тут ідеться не про нові гроші, а про зміну графіка виплат — Україна просить перенести вже узгоджені кошти на раніший термін, щоб профінансувати нагальні потреби зараз, а не чекати початку наступного бюджетного циклу.
- Залучення додаткового фінансування від країн-партнерів, які ще не приєдналися до відповідної фінансової рамки, а також від тих, хто вже бере участь, але може збільшити внесок. Це розширення кола донорів і поглиблення участі наявних.
- Внутрішні запозичення — залучення ресурсів усередині країни, що дозволяє частково компенсувати брак зовнішнього фінансування без прив’язки до рішень іноземних урядів.
Комбінація цих трьох напрямків показує логіку диверсифікації: жоден окремий канал не здатний закрити такий розрив самостійно, тому міністерство одночасно працює над пришвидшенням наявних домовленостей, розширенням донорської бази і мобілізацією внутрішніх ресурсів.
Як влаштовані переговори з партнерами
Принциповий момент у заяві Хмари — Україна йде до партнерів не з проханням про абстрактну суму, а з предметним планом. Йдеться про перелік завдань, які стоять перед Силами оборони, конкретні проєкти, необхідні для їх виконання, очікувані результати і строки реалізації. Такий підхід відповідає тому, як зазвичай працює донорське фінансування оборонного сектору: партнери значно охочіше виділяють кошти під верифікований план із вимірюваними результатами, ніж під загальний запит на покриття дефіциту. Це також дає можливість країнам-донорам звітувати перед власними парламентами й платниками податків за конкретні досягнення, а не за суму, що просто зникла в загальному бюджеті.
Що це означає для оборонного сектору
Дефіцит фінансування у 27 мільярдів доларів — це серйозний сигнал для всієї системи оборонного планування. Якщо розрив не закрити вчасно, під загрозою опиняються програми закупівель озброєння, виробничі контракти з оборонною промисловістю та довгострокові проєкти модернізації. Пришвидшення європейського кредиту дає короткострокове полегшення, але не вирішує структурної проблеми — потреби Сил оборони продовжують зростати, і без стабільного розширення кола донорів чи внутрішніх джерел дефіцит фінансування ризикує повторюватися щороку. Тому паралельна робота одразу з трьома джерелами — це не просто тактичний хід, а спроба побудувати більш стійку модель фінансування оборони на середньострокову перспективу, менш залежну від одного джерела чи одного графіка виплат.
