Заява Хакана Фідана про підготовлений план безпечного транспортування зерна — це не просто дипломатичний жест. Це спроба Анкари повернути собі роль головного посередника в питанні, яке напряму впливає на продовольчу безпеку десятків країн і на розстановку сил навколо Чорного моря.
Туреччина географічно і політично займає унікальну позицію: член НАТО, який водночас підтримує економічні та дипломатичні канали з Москвою. Саме ця подвійна роль дозволила Анкарі та ООН у липні 2022 року узгодити Чорноморську зернову ініціативу, яка забезпечила вивезення майже 33 мільйонів тонн українського зерна попри активну фазу війни. Вихід Росії з угоди у 2023 році, який вона пояснила перешкодами власному експорту продовольства й добрив, фактично звів нанівець досягнутий баланс і повернув питання морського коридору в підвішений стан.
Чому Анкара знову береться за посередництво
Для Туреччини відновлення зернового коридору — це інструмент впливу, а не лише гуманітарна ініціатива. Контроль над процесом переговорів дозволяє Анкарі одночасно демонструвати самостійність від західних партнерів по НАТО та зберігати канал діалогу з Кремлем, який інші члени альянсу собі дозволити не можуть. Фідан прямо каже, що контакти підтримуються з обома сторонами — Росією та Україною, і план існує, але його реалізація залежить від появи «необхідних умов». Це формулювання показує: ініціатива поки залишається дипломатичною заготовкою, а не готовим до підписання документом.
Історія з першою зерновою угодою показала, що подібні домовленості вразливі до одностороннього виходу будь-якої зі сторін. Росія тоді використала аргумент про перешкоди власному аграрному експорту як привід для зриву механізму, який реально працював понад рік. Новий план Туреччини, найімовірніше, враховуватиме цей досвід і намагатиметься закласти гарантії стабільності, інакше ризик повторного зриву залишається високим.
Ціна блокади для української економіки
Поки чорноморські порти залишаються закритими для повноцінного експорту, українські аграрії опиняються у становищі, гіршому за початок повномасштабного вторгнення — про це прямо заявив міністр аграрної політики Тарас Висоцький. Це важливе визнання: перші місяці війни супроводжувалися шоком і логістичним колапсом, але саме тривала відсутність стабільного морського коридору зараз б’є по фермерах сильніше.
Економіст Олег Пендзин звертає увагу на парадоксальний ефект блокади для внутрішнього ринку: ціни на низку продуктів падатимуть, оскільки без можливості вивозити врожай у звичних обсягах в Україні накопичується надлишок пропозиції. Перевиробництво на тлі закритого експорту — типовий симптом країни, відрізаної від зовнішніх ринків збуту. Це вигідно споживачам у короткостроковій перспективі, але руйнівне для виробників, які втрачають дохід і стимули для наступного сезону.
Що ставить під загрозу успіх нового плану
- Позиція Росії щодо власних умов експорту продовольства та добрив, яка стала формальною причиною виходу з попередньої угоди
- Відсутність гарантій, що новий механізм не повторить долю попереднього після зміни воєнної чи політичної кон’юнктури
- Залежність реалізації плану від появи «необхідних умов», про які Фідан говорить без конкретики
Роль Туреччини у цьому процесі виходить далеко за межі суто аграрної дипломатії. Анкара використовує статус ключового гравця в Чорному морі як інструмент власного геополітичного позиціонування — і між Росією та Заходом, і в регіоні загалом. Для України ж головне питання не в тому, хто виступить посередником, а в тому, чи зможе новий формат забезпечити стабільність довше, ніж попередній.
