Галузь, яка десятиліттями годувала цілі регіони Росії, увійшла у фазу структурного стиснення. Гендиректор і співвласник групи «Ельга» Олександр Ісаєв прямо заявив: протягом найближчих п’яти років може зникнути кожне п’яте вугільне підприємство країни. Мова не про тимчасові труднощі окремих компаній, а про перебудову всієї галузі, в якій задіяно 150 тисяч людей.
Чому дрібні шахти приречені, а великі виживають
Механізм відбору, який описує Ісаєв, доволі простий і жорсткий. Підприємства з низькоякісним вугіллям, які не мають власних потужностей зі збагачення, першими опиняються за межею рентабельності. Натомість великі гравці з завершеним циклом виробництва — тобто ті, хто не просто видобуває сировину, а доводить її до товарного стану через збагачення — зберігають запас міцності і продовжують працювати у звичному режимі.
Ключова деталь, яка пояснює логіку кризи: витрати безпосередньо на видобуток вугілля тепер становлять лише 30% від усіх витрат підприємства. Це означає, що основне навантаження на бізнес формують інші статті — логістика, обслуговування, збут, адміністрування. Коли левова частка витрат перебуває поза контролем самого видобутку, компанія втрачає простір для маневру: навіть агресивна економія на виробничих процесах уже не рятує загальну економіку підприємства. Саме тому дрібні гравці, чия бізнес-модель тримається виключно на сировинному видобутку без переробки, першими потрапляють у зону збитковості.
Масштаб фінансової діри
Цифри, які наводить заступник міністра енергетики Дмитро Ісламов, показують, що процес уже набрав обертів задовго до заяви Ісаєва. Кількість збиткових вугільних компаній стрімко зростає, і вже 62 підприємства перебувають у «червоній зоні» — категорії найбільшого фінансового ризику.
За підсумками 2025 року галузь зафіксувала сальдований збиток у 408 мільярдів рублів — це історичний рекорд для російського вугільного сектору. В уряді прогнозують, що ситуація не стабілізується, а погіршиться: у 2026 році збиток має зрости ще на 41%, до 576 мільярдів рублів. Якщо ці оцінки справдяться, сумарні втрати галузі за 2024-2026 роки перевищать один трильйон рублів. Для сектору, який традиційно вважався одним із базових для експортної та енергетичної інфраструктури Росії, така динаміка означає не циклічний спад, а системну кризу бізнес-моделі.
Що це означає для економіки в цілому
Вугільна криза розгортається не в вакуумі. Вона накладається на ширшу картину проблем російської економіки: виробництво бензину в країні впало приблизно до 70% від рівня внутрішнього споживання після атак безпілотників на нафтопереробні заводи, а сама економіка Росії скоротилася на 0,3% за підсумками першого кварталу 2026 року. Показники Білорусі, тісно пов’язаної з російським ринком, теж пішли в мінус — на 0,4%.
Додає тривоги і те, що 2025 рік для російської економіки в цілому виявився провальним за кількома напрямками одразу: ціни на нафту опустилися до п’ятирічного мінімуму, а космічна галузь за обсягами діяльності відкотилася до рівня 1961 року. На цьому тлі криза вугільної промисловості виглядає не окремим галузевим збоєм, а ще одним симптомом виснаження ресурсної моделі, на якій довго трималася російська економіка.
Закриття 20% потужностей означає не просто зникнення дрібних гравців з ринку. Це втрата робочих місць у моногородах, де вугільні підприємства нерідко є єдиним великим роботодавцем, скорочення податкових надходжень до регіональних бюджетів і подальша концентрація галузі в руках кількох великих холдингів із власною переробкою. Для решти учасників ринку — тих, хто не встиг побудувати потужності зі збагачення, — часу залишається дедалі менше.
