Липневий пакет рішень Національного банку варто читати не як окрему технічну правку, а як спробу одночасно вирішити два протилежні завдання. З одного боку, регулятор посилює контроль там, де бачить ризик використання банківської системи для ухилення від податків. З іншого — знімає бар’єри для клієнтів, які через об’єктивні обставини не можуть пройти стандартні процедури. Це не суперечність, а логіка вибіркового регулювання, характерна для зрілих фінансових систем.
Механіка виявлення схем ухилення
У центрі уваги — так звані «скрутки» та «зустрічні потоки», класичні інструменти легалізації тіньових доходів і формування фіктивного податкового кредиту. Суть таких схем полягає в тому, що гроші рухаються по колу або між пов’язаними контрагентами, створюючи видимість господарської діяльності, якої фактично немає. НБУ не вводить нових формальних заборон, а дає банкам орієнтир: які комбінації ознак у платежах повинні викликати підвищену увагу служби фінансового моніторингу.
Ключовий принцип, який регулятор закладає в цей підхід, — оцінка не окремої транзакції, а сукупності факторів. Банк повинен зіставляти обсяги й характер платежів клієнта з реальним масштабом його господарської діяльності. Якщо оборот компанії явно не відповідає її декларованому виду діяльності чи кількості персоналу, це і є той індикатор ризику, на який орієнтуються фінмоніторингові служби. Аналітики фінансового ринку підкреслюють: лист НБУ не встановлює масових обмежень для бізнесу і не означає автоматичного посилення контролю за будь-якими операціями — йдеться про рекомендації щодо роботи з конкретними ризиковими ознаками.
Спрощення для клієнтів як елемент інклюзії
Паралельно НБУ послаблює процедурні вимоги там, де контроль виявляється надлишковим бар’єром. Постанова №81 дозволяє банкам допомагати фізичним особам, які через фізичні чи інші об’єктивні обставини не можуть самостійно пройти ідентифікацію та верифікацію. Це прямий наслідок воєнних реалій: частина клієнтів фізично позбавлена можливості відвідати відділення чи виконати стандартну процедуру так, як це передбачено класичним регламентом.
Такий баланс — жорсткіший контроль там, де є обґрунтована підозра, і простіші процедури там, де є об’єктивна перешкода — поступово наближає українську банківську систему до європейської моделі регулювання, де ризик-орієнтований підхід переважає над універсальними формальними вимогами до всіх клієнтів без винятку.
Нагляд, капітал і воєнні коригування
Фінансовий моніторинг — лише один із трьох напрямів липневих змін. Постанова №77 оновлює порядок оцінки стійкості банків і вдосконалює ризик-орієнтований нагляд SREP, який визначає, наскільки капітал і резерви банку відповідають реальному профілю ризиків, а не лише формальним нормативам. Постанова №75 продовжує тестовий період розрахунку мінімального розміру експозицій, зважених за кредитним ризиком: звітність за новими правилами банки подаватимуть із 1 листопада 2026 року замість 1 серпня, що дає їм додатковий час на підготовку методології та внутрішніх процесів.
- Постанова №79 — дозвіл поштовим операторам і перевізникам переказувати валюту за кордон для сплати митних платежів при доставці посилок до країн ЄС.
- Постанови №78 та №80 — уточнення правил оцінки фінансового стану позичальників під час воєнного стану, порядок визначення територій для тимчасового призупинення роботи підрозділів банків та пом’якшення вимог до врахування непрофільних активів у розрахунку капіталу.
Що це означає для банківського сектору
Воєнні послаблення в оцінці позичальників чи розрахунку капіталу не варто трактувати як загальне зниження вимог до банків. Їхня мета — не дозволити обставинам, спричиненим війною, штучно погіршувати регуляторні показники або підштовхувати банки до економічно необґрунтованих рішень. При цьому НБУ зберігає запобіжники, які не перетворюють тимчасову гнучкість на спосіб маскування реальних проблем у балансах.
Загальна траєкторія липневих змін показує, що регулятор одночасно тримає систему стійкою в умовах воєнних ризиків і формує наглядове середовище, побудоване на логіці, звичній для європейського фінансового ринку. Для бізнесу це сигнал: прозорість господарської діяльності стає більш вагомим аргументом у відносинах з банком, ніж формальне дотримання окремих показників звітності.
