Гривня слабшає повільно, резерви НБУ залишаються значними, курс не робить різких стрибків. На перший погляд ринок виглядає керованим. Але за цією картинкою ховається структурна проблема: країна купує валюти дедалі більше, а заробляє на ній — ні. За сім місяців 2026 року товарний імпорт зріс приблизно на 33%, тоді як експорт — лише на 4%. Дефіцит торгівлі товарами сягнув 35 млрд доларів проти 21 млрд доларів рік тому. Це і є корінь нинішньої валютної стабільності — вона не результат рівноваги, а результат зовнішнього фінансування дірки в платіжному балансі.
Як насправді фінансується дефіцит
Структурний валютний дефіцит за період із липня 2025-го до червня 2026-го оцінюється у 50,1 млрд доларів. Найбільший канал відтоку — баланс товарів і послуг, мінус 69,2 млрд доларів за рік. До цього додаються виплати процентів і дивідендів на 7,4 млрд доларів та ще 7,3 млрд доларів валюти, яка осідає поза банківською системою — у готівкових заощадженнях або витрачається за кордоном, не повертаючись у фінансовий обіг.
Закривається цей розрив переважно не приватним капіталом. За останні 12 місяців Україна отримала близько 60 млрд доларів міжнародної допомоги у вигляді кредитів і грантів. Приватні трансферти дали 10,6 млрд доларів, оплата праці українців за кордоном — 5,7 млрд доларів, торгові кредити — 9 млрд доларів. А от прямі іноземні інвестиції становили лише 1,7 млрд доларів, кредити бізнесу — близько 2,1 млрд доларів. Тобто зовнішню рівновагу тримають офіційні партнери, а не інвестори чи експортери.
Хто насправді тисне на курс
За січень — 10 серпня 2026 року Національний банк продав на ринку 29,2 млрд доларів — на 35% більше, ніж за той самий період минулого року. Середньоденний продаж становив приблизно 185 млн доларів, а у серпні зріс до 203 млн доларів. У річному вимірі це близько 44 млрд доларів інтервенцій.
Показово, куди йде ця валюта: 86% чистих інтервенцій НБУ спрямовано на попит бізнесу і лише 14% — населення. За рік попит бізнесу на валюту зріс на 44%, тоді як попит населення навіть скоротився на 6%. Це знімає популярний міф про паніку громадян як причину тиску на курс. Реальний тиск — це імпортні операції підприємств, і саме тому обмеження для населення чи посилений контроль за готівковим ринком не зачіпають джерело проблеми.
Чому резерви не гарантують безпеки
У липні 2026 року міжнародні резерви становили близько 51,2 млрд доларів — цифра виглядає солідно. Але через швидке зростання імпорту їх достатність дорівнювала приблизно 4,2 місяця майбутнього імпорту, тоді як роком раніше цей показник становив 5,8 місяця. Абсолютна сума резервів мало що каже сама по собі — важливіша швидкість, з якою вона витрачається відносно зростаючих потреб в імпорті.
- Прогноз НБУ на 2026 рік — імпорт товарів і послуг зросте на 28%, експорт лише на 3,7%
- Середньомісячний продаж валюти НБУ за плинний рік — близько 3,7 млрд доларів
- Річна девальвація гривні до долара у серпні 2026 року — близько 7,6%
- Середній курс січня–липня був приблизно на 2% нижчим за бюджетний рівень
Що це означає для курсу і сектору
Утримувати незмінний курс за такого торговельного дефіциту стає дедалі дорожче. Девальвація посилює інфляційний тиск через подорожчання енергоносіїв, пального й імпортних комплектуючих, але водночас нижчий за бюджетний курс зменшує гривневі надходження від митниці й зовнішньої допомоги. Тому найімовірніший сценарій — не різкий стрибок, а поступове контрольоване послаблення гривні, яке дозволяє НБУ заощаджувати резерви, а бюджету — отримувати більший гривневий еквівалент зовнішнього фінансування.
Проблему структурного дефіциту адміністративними заборонами не вирішити — Україна не відмовиться від імпорту енергії, оборонної техніки чи обладнання. Реальний вихід лежить у трьох площинах: локалізація виробництва енергетичного обладнання, безпілотників, боєприпасів і будматеріалів; підтримка експорту продукції з вищою доданою вартістю через страхування воєнних ризиків і експортне кредитування; залучення приватного капіталу через державні гарантії й проєктне фінансування, оскільки замінити міжнародну допомогу поки що нічим.
Нинішня валютна стабільність реальна, але тримається вона не на балансі торгівлі, а на ритмічності зовнішнього фінансування і масштабі інтервенцій НБУ. Поки допомога надходить регулярно, модель працює. Але будь-яка затримка одразу перекладає навантаження на резерви й курс. Стратегічна мета — не втримати конкретну цифру курсу, а поступово скоротити сам структурний валютний дефіцит, перейшовши від стабільності, профінансованої партнерами, до стабільності, забезпеченої власним виробництвом і експортом.
