Заява в. о. міністра закордонних справ Андрія Сибіги про необхідність термінового рішення щодо заморожених активів Росії — не риторичний жест, а сигнал про те, що традиційні джерела фінансової підтримки України вичерпують запас міцності. Коли дипломат називає цифру у понад 600 мільярдів доларів збитків, оцінену Світовим банком, він фактично окреслює масштаб проблеми, який жодна двостороння донорська програма покрити не здатна. Це вже не питання гуманітарної допомоги, а питання перерозподілу фінансового навантаження війни.
Чому саме заморожені активи, а не нові кредити
Логіка українського МЗС проста: кошти, які належать державі-агресору, мають компенсувати шкоду, яку ця держава завдала. Це принципово інша конструкція, ніж позики чи гранти партнерів, — вона не створює нового боргового навантаження на український бюджет і не залежить від щорічних рішень парламентів країн-донорів про виділення нових траншів. Саме тому Сибіга наголошує, що йдеться про пряме використання російських коштів, а не про черговий пакет допомоги.
Водночас механізм досі не запрацював у повному обсязі. Замість передачі активів Україні лідери ЄС погодили кредит на 90 мільярдів євро — рішення, яке зберігає боргову природу підтримки і залишає найбільший масив заморожених коштів недоторканим. Це компромісний варіант, який виник саме тому, що серед країн-членів немає одностайності щодо юридичних і фінансових ризиків прямого використання активів.
Бельгійський вузол
Не випадково Сибіга окремо відзначив роль Бельгії. Саме ця країна володіє більшістю заморожених коштів і саме вона раніше відмовилася спрямувати їх на підтримку Києва. Це не політична примха, а наслідок того, що фінансова інфраструктура, через яку проходять ці активи, зареєстрована на бельгійській території. Будь-яке односторонньо ухвалене рішення про конфіскацію чи перерозподіл цих коштів створює для Бельгії пряму юридичну відповідальність і ризик судових позовів з боку Росії в міжнародних інстанціях.
Тому позиція Брюсселя обережна: країна готова обговорювати механізми, але не готова брати на себе одноосібний ризик. Це підтверджує і формулювання Сибіги про те, що рішення має бути колективним і колективною відповідальністю — тобто розподіленим між усіма членами ЄС, а не покладеним на одну юрисдикцію.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Пошук нової архітектури управління
Показово, що вже влітку колишні високопосадовці Німеччини, Франції та США запропонували передати заморожені активи під управління новій структурі Євросоюзу. Ідея тут не лише в тому, щоб знайти технічний спосіб використання коштів, а в тому, щоб убезпечити їх від політичного впливу — як з боку Кремля, так і з боку адміністрації Трампа. Це вказує на розуміння того, що доля активів залежить не тільки від юридичної конструкції, а й від політичної кон’юнктури в ключових державах-партнерах.
Створення окремої наднаціональної структури дозволило б розділити функцію зберігання активів і функцію ухвалення рішень про їх використання, знявши частину навантаження з Бельгії та убезпечивши процес від зміни політичного курсу в окремих столицях.
Що це означає для української стійкості
Для України питання заморожених активів — це питання макрофінансової стабільності в найширшому сенсі. Кредитна модель підтримки, на яку зараз спираються партнери, працює, але має межу: борги накопичуються, а відновлення інфраструктури, зруйнованої на суму, порівнянну з річним ВВП багатьох європейських економік, вимагає ресурсу іншого масштабу і, головне, іншої природи — не позикового, а компенсаційного.
- Пряме використання активів зняло б частину боргового тиску з українського бюджету.
- Колективна відповідальність країн ЄС знижує юридичні ризики для окремих держав, зокрема Бельгії.
- Створення окремої структури управління активами може убезпечити процес від політичних змін серед партнерів.
Сибіга дав зрозуміти, що Київ буде піднімати це питання не лише в європейських столицях, а й ширше — це натяк на те, що дискусія виходить за межі суто європейського треку і торкається загальної архітектури міжнародної фінансової відповідальності за наслідки війни.
