Обстріл 5 серпня, коли українська протиповітряна оборона не збила жодної балістичної ракети, оголив проблему, яку в Києві намагалися вирішити ще з липня. Володимир Зеленський прямо заявив: з початку 2026 року партнери передали Україні втричі менше антибалістичних ракет, ніж раніше. Причина не одна — накладаються воєнний, виробничий і політичний фактори одночасно, і саме їхнє поєднання робить ситуацію системною, а не тимчасовою.
Механізм тиску через дефіцит
Адміністрація Трампа роками діяла за логікою, відмінною від європейської: якщо Брюссель офіційно наполягав, що умови переговорів визначає лише Київ, то Вашингтон послідовно тиснув саме на українську сторону, вважаючи війну програшною для Києва. Навесні 2025 року це вилилося у призупинення розвідданих і військової допомоги — крок, який припинили лише після переговорів у Джидді, де Україна погодилася на ідею тимчасового 30-денного перемир’я. Формально відносини після цього відновились, але масштабного нарощування допомоги так і не відбулося. Дефіцит антибалістики влітку 2026 року вписується в цю ж модель — Трамп відмовив у постачанні перехоплювачів до Patriot, пославшись на те, що запаси потрібні самим США.
Чому склади порожні не лише через політику
Пояснення Трампа про те, що Байден «спустошив» арсенали, не має документального підтвердження, але за ним ховається реальна проблема — оборонна промисловість Заходу досі працює у форматі мирного часу. За словами очільника МЗС Андрія Сибіги, США здатні виробляти близько 600 ракет PAC-3 на рік. Це число зіставне з даними про можливе виробництво до 650 перехоплювачів на рік із перспективою нарощення до двох тисяч лише до 2030 року. Японія за американською ліцензією випускає до 50 одиниць щорічно, спільне виробництво в Німеччині запрацює на повну лише наприкінці 2027-го, і навіть тоді мова йде максимум про 180 ракет на рік.
Накладається на це війна проти Ірану, яка виснажила саме ті запаси, які теоретично могли б піти на підтримку України:
- запаси перехоплювачів до Patriot скоротилися приблизно на 65%
- запаси до THAAD — приблизно на 40%
- склади Пентагону, де на початок року було близько 2330 ракет до Patriot, зараз налічують близько 800
- у Європі кількість подібних перехоплювачів також не вимірюється сотнями одиниць
Тобто дефіцит антибалістики — це не лише результат політичного розрахунку, а й наслідок структурної нездатності оборонної промисловості швидко наростити виробництво під реальні бойові втрати.
Ставка Путіна на паралізовану систему постачання
Саме в цей момент Росія переносить фокус ударів із теплової та енергетичної інфраструктури на водопостачання — за словами міністра енергетики Дениса Шмигаля, без електрики чи опалення можна протриматися певний час, а без води й каналізації населений пункт стає непридатним для життя буквально за кілька днів. Розрахунок Кремля очевидний: виснажити цивільну інфраструктуру до весни 2027 року і підійти до можливих перемовин у переговорній позиції, яка не залежить від воєнних успіхів на фронті, а спирається на гуманітарний тиск.
Запит Києва на екстрений зимовий пакет із трьохсот комплексів для Patriot, озвучений під час зустрічі в Білому домі наприкінці липня, залишається без чіткого підтвердження саме тому, що фізичної спроможності швидко закрити цю потребу немає ні в США, ні в Європі. Механізм PURL, через який Вашингтон продає озброєння Україні за натовські кошти, працює, але впирається в ту саму виробничу стелю.
Аналітики звертають увагу на ще один вимір проблеми — стратегічний. Поглиблення військового обміну між Москвою, Китаєм, Іраном та Північною Кореєю означає, що дефіцит антибалістики стосується не лише України, а й загальної стійкості західної системи оборони. Без ретельного аналізу того, хто саме постачає Росії компоненти для балістичного виробництва — а перелік цих країн давно відомий, і на першому місці в ньому Китай — питання перехоплювачів вирішуватиметься точково й тимчасово, а не системно.
