Заява секретаря комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Романа Костенка про можливий перегляд призовного віку — це не окрема ініціатива, а симптом ширшої проблеми: чинна модель мобілізації вичерпує ресурс людей, готових іти на службу добровільно чи за грошову мотивацію. Костенко прямо визнав, що збільшення фінансових надбавок за контрактами не дало очікуваного ефекту — кількість охочих або скорочується, або залишається на тому ж рівні. Це ключовий діагноз: якщо гроші не працюють як стимул, держава змушена шукати інші важелі, і зміна вікових меж призову — один з небагатьох інструментів, що залишаються в розпорядженні військово-політичного керівництва.
Чому питання призовного віку знову актуальне
Оперативна логіка тут доволі проста. Будь-яка армія, що веде тривалу війну на виснаження, стикається з проблемою відновлення особового складу — ротації, поповнення втрачених підрозділів, формування нових бригад. Добровільний потік вичерпується швидше за потребу фронту, а контрактна мотивація, судячи зі слів Костенка, вже не дає приросту. У такій ситуації розширення призовного контингенту — через зміну вікової планки в той чи інший бік — стає технічним питанням балансу між демографічним ресурсом країни та потребами Збройних сил у живій силі.
Костенко свідомо не розкрив, у який бік можуть змінити межі — знизити чи підвищити. Це принципова відмінність з погляду мобілізаційного планування. Зниження призовного віку розширює контингент за рахунок молодшої вікової групи, яка теоретично має кращі фізичні показники для стройової служби, але водночас несе довгострокові демографічні та соціальні наслідки для країни. Підвищення верхньої межі, навпаки, дозволяє залучити старші вікові категорії без розширення молодшого сегмента, однак така категорія особового складу зазвичай потребує більше часу на підготовку і має обмеження щодо фізичного навантаження в бойових умовах.
Обов’язковий характер мобілізації як стратегічний вибір
Костенко чітко окреслив межу можливих реформ: переходу до виключно добровільного призову не буде. Мобілізація залишається обов’язковою за законом. Формулювання нардепа — «ті, хто хотів захищати країну, вже пішли» — фактично визнає вичерпання добровільного ресурсу як окремого джерела поповнення армії. З військової точки зору це означає, що подальше нарощування чисельності особового складу можливе лише через примусовий призов, а не через розширення стимулів для добровольців.
Це узгоджується із заявами президента Володимира Зеленського про потребу в «реальних пропозиціях» від Міністерства оборони щодо змін у проведенні мобілізації, яка має стати «більш людяною». Поєднання цих двох тез — збереження обов’язкового характеру мобілізації та водночас пошук більш людяних механізмів її проведення — вказує на спробу знайти компроміс між військовою необхідністю та суспільною прийнятністю процесу.
Супутні елементи мобілізаційної реформи
Паралельно з дискусією про призовний вік ідуть й інші процеси, що формують загальну картину змін у системі комплектування:
- Заступниця міністра оборони Любов Галан підтвердила підготовку реформи системи мобілізації та територіальних центрів комплектування у «зрозумілій перспективі».
- Костенко спростував чутки про скасування відстрочки для батьків трьох і більше дітей — відповідних законодавчих ініціатив немає.
- Мобілізація жінок залишається виключно добровільною, змін у цьому питанні не планується.
- Посилюється контроль за студентами старшого віку в рамках боротьби з ухилянтами, а Міністерство освіти і науки планує боротися з випадками фіктивного навчання.
Останній пункт заслуговує окремої уваги: контроль за студентами 25+ і боротьба з фіктивним навчанням — це не про призовний вік як такий, а про закриття існуючих лазівок у чинній системі відстрочок. Це свідчить, що держава одночасно працює у двох напрямках — переглядає формальні межі призову і паралельно ущільнює контроль за тими, хто вже підпадає під нього, але користується легальними чи напівлегальними способами уникнення служби.
Офіційне рішення щодо зміни призовного віку, за словами Костенка, має надійти від Міністерства оборони або Генерального штабу. Це означає, що остаточні параметри реформи формуватимуться не в політичній площині Верховної Ради, а на рівні військового командування, виходячи з реальних потреб фронту в поповненні особового складу.
