Смерть молодшого сержанта Сергія Удута на Одещині — не просто чергова втрата серед ветеранів. Це історія людини, яка пережила оборону Маріуполя, понад три роки російського полону, а загинула вже вдома, за кілька тижнів після звільнення. Причина — тромб. І саме ця деталь перетворює приватну трагедію родини на питання, яке стосується всієї системи роботи держави зі звільненими полоненими.
Обмін, повернення, і що за ним стоїть
Сергій Удут служив у 36 окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського — саме тому підрозділу, який тримав оборону Маріуполя в перші місяці повномасштабної війни. Після падіння міста він потрапив у полон, де провів понад три роки. Звільнення відбулося 2 жовтня 2025 року під час чергового обміну полоненими — процедури, яка для суспільства виглядає як завершена історія: людина повернулася, значить, найгірше позаду.
Насправді повернення з полону — це лише початок нового етапу, часто не менш небезпечного, ніж сама неволя. Тіло людини, яка роками перебувала в умовах позбавлення нормального харчування, медичної допомоги та фізичного навантаження, виходить із полону з накопиченими, часто прихованими ушкодженнями. Тромбоз — саме такий випадок: він розвивається непомітно і може призвести до смерті навіть тоді, коли людина зовні виглядає здоровою і соціально активною.
Сергій Удут після повернення встиг зустрітися зі школярами та волонтерами Роздільнянської громади, розповідав про пережите. Це означає, що жодних видимих ознак критичного стану не було — принаймні для оточення. Його смерть настала раптово, і саме ця раптовість є ключовим сигналом для системи охорони здоров’я та соціальної підтримки ветеранів.
Що показує ця історія про систему
Держава вибудувала процедуру обміну полоненими як логістичний та дипломатичний процес: узгодження списків, безпосередній обмін, повернення на територію України. Це складна і критично важлива робота. Але момент, коли колишній полонений перетинає лінію розмежування, не є завершенням його історії — це початок довгого і часто недооціненого етапу медичного та психологічного супроводу.
Випадок Сергія Удута ілюструє розрив між двома частинами процесу: гучним і публічним поверненням та тихим, часто непомітним для суспільства станом здоров’я людини, яка щойно вийшла з екстремальних умов. Смерть від тромбу за кілька тижнів після звільнення — це не просто медичний факт, а сигнал про те, наскільки уважно і системно відстежується фізичний стан кожного звільненого протягом перших місяців після повернення.
- Оборона Маріуполя стала для багатьох військовослужбовців 36 бригади морської піхоти шляхом у тривалий полон
- Звільнення під час обмінів не означає завершення ризиків для здоров’я колишніх полонених
- Наслідки тривалого перебування в полоні можуть проявлятися раптово та з летальним результатом
Показовою є й інша нещодавня втрата — загибель 21-річного морського піхотинця Євгена Мінженера, який втратив ногу, але повернувся на фронт. Обидва випадки, попри різні обставини, об’єднує одне: ціна, яку продовжують платити комбатанти навіть після того, як здається, що найважче вже пережите. Смерть захисника Маріуполя після звільнення з полону — це не виняток із правила, а нагадування про те, що війна для конкретної людини не закінчується в момент її фізичного повернення додому.
Родина Сергія Удута та громада, яка його прийняла, говорять про мужність і пам’ять. Але за цими словами стоїть практичне питання: наскільки достатньо уваги приділяється медичному моніторингу тих, хто повертається з полону, і чи вистачає часу та ресурсів, щоб виявити приховані загрози до того, як вони стануть фатальними.
