За сім місяців 2026 року місцеві бюджети отримали майже 29 млрд гривень земельного податку — на 13% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Це не разовий стрибок, а наслідок того, як влаштований сам механізм нарахування цього платежу та як він прив’язаний до реального обігу землі в економіці.
Чому земельний податок росте разом з активністю на ринку землі
Земельний податок — один із небагатьох платежів, база якого не залежить від прибутковості бізнесу чи курсових коливань. Його нараховують за фактичний період володіння або користування ділянкою: від моменту набуття права до його припинення. Це принципова відмінність від податку на прибуток чи ПДВ, які реагують на економічну кон’юнктуру з лагом і можуть падати разом із виручкою підприємств.
Коли протягом року власник ділянки змінюється, кожен із власників сплачує податок лише за той відрізок часу, поки земля перебувала саме в його розпорядженні. Такий поденний принцип розрахунку означає, що будь-яке пожвавлення на ринку купівлі-продажу чи оренди землі, будь-яке оформлення нових прав власності автоматично збільшує сукупну базу нарахування — навіть без зростання ставок. Тому зростання надходжень на 13% радше свідчить про активізацію обігу земельних ділянок і легалізацію землекористування, ніж про підвищення фіскального тиску.
Регіональна структура надходжень і чому лідирують саме ці області
Дніпропетровська область забезпечила найбільшу суму — 5,3 млрд гривень, випередивши навіть Київ, де зібрали 4 млрд гривень. Одеська область дала 2,5 млрд, Львівська — 2,1 млрд. Ця четвірка формує основну частку загальнодержавних надходжень земельного податку, і в цьому є своя логіка.
- Дніпропетровщина — територія з найбільшою концентрацією промислових і сільськогосподарських земель, що перебувають у активному господарському обороті.
- Київ генерує надходження переважно за рахунок дорогої міської землі під комерційною забудовою, де навіть невеликі ділянки дають суттєві суми через високу нормативну грошову оцінку.
- Одеська та Львівська області поєднують портову й прикордонну логістику з розвиненим аграрним сектором, що також розширює базу оподаткування.
Земельний податок є місцевим за своєю природою — він повністю залишається в бюджетах громад і не перерозподіляється на державний рівень. Це робить його одним із інструментів фіскальної децентралізації: чим активніше громада залучає інвесторів, оформлює право власності на землю та контролює легальність землекористування на своїй території, тим більше отримує безпосередньо для власних потреб.
Хто звільнений від сплати і навіщо існують пільги
Законодавство передбачає окремі звільнення від земельного податку. Зокрема, власники земель або паїв, які передали їх в оренду платнику єдиного податку четвертої групи, на весь період дії такої оренди звільняються від сплати. Це фактично адресна пільга для власників паїв, які здають землю в оренду аграрним виробникам, що працюють на спрощеній системі оподаткування.
Логіка тут проста: держава уникає подвійного фіскального навантаження на один і той самий земельний актив. Орендар-аграрій уже сплачує єдиний податок четвертої групи, який частково враховує використання землі, тому додаткове стягнення земельного податку з власника-орендодавця створювало б надлишкове навантаження на той самий економічний об’єкт.
Для місцевих бюджетів така пільга означає свідому втрату частини потенційних надходжень заради підтримки орендних відносин в аграрному секторі. Натомість зростання загальної суми земельного податку на 13% показує, що навіть з урахуванням пільгових категорій база оподаткування розширюється швидше, ніж діють звільнення — переважно за рахунок міських територій і промислових зон, де пільги четвертої групи єдиного податку не застосовуються.
