Заява Володимира Зеленського про те, що він не ініціював заміну голови Національного банку Андрія Пишного, з’явилася не у вакуумі. Вона стала реакцією на чутки, які набрали обертів після оприлюднення НАБУ та САП плівок про злочинну організацію за участю посадовців Офісу президента та народних депутатів. Слідом за цим Верховна Рада викликала Пишного для звіту щодо ситуації навколо державного Sense Bank, а Мінфін отримав завдання прискорити продаж цього банку. Саме на цьому тлі й виникли розмови про можливу відставку керівника центробанку.
Незалежність центробанку як інституційна конструкція
Центральний банк у будь-якій ринковій економіці будується як інституція, свідомо виведена з-під прямого політичного контролю. Це не забаганка, а механізм, який має захищати монетарну політику від короткострокових інтересів уряду чи парламенту. Зеленський прямо підкреслив цей статус: НБУ — незалежна інституція, і саме тому він не братиме участі в налагодженні діалогу між нею та іншими органами влади. Це формально коректна позиція, але вона також знімає з президента відповідальність за подальший розвиток конфлікту.
Проблема в тому, що незалежність НБУ існує не в ізоляції. Центробанк постійно взаємодіє з Міністерством фінансів — з питань державного боргу, курсової політики, банківського нагляду, розпорядження націоналізованими активами. Коли позиції цих двох інституцій розходяться, а компромісу немає, накопичується інституційне тертя, яке рано чи пізно виходить у публічну площину.
Звідки розбіжності між НБУ та Мінфіном
Зеленський сам окреслив суть конфлікту: позиція Нацбанку і позиція Мінфіну відрізняються у багатьох питаннях, і це стосується не лише нинішнього уряду, а й тривалішого періоду. За його словами, раніше саме президент виступав тим, до кого зверталися для врегулювання таких суперечок між державними інституціями. Тепер він від цієї ролі свідомо відмовляється, пояснюючи це появою інформаційних кампаній, які, на його думку, намагаються вплинути на ситуацію.
Це важливий сигнал: конфлікт між НБУ і фінансовим блоком уряду не новий, він періодично загострювався і раніше, але вирішувався в закритому режимі за посередництва глави держави. Зараз цей канал урегулювання фактично закритий, а суперечка виноситься в публічну площину під тиском розслідування НАБУ та САП.
Sense Bank як точка тертя
Конкретним предметом суперечки виступає державний Sense Bank. Після викриття злочинної організації, до якої причетні посадовці Офісу президента та депутати, Верховна Рада зажадала від Пишного звіту саме щодо ситуації навколо цього банку. Одночасно Мінфін отримав чітке завдання активізувати процес продажу націоналізованої установи, а кошти від продажу мають піти на потреби Сил оборони.
Продаж державних банків — процес, у якому перетинаються інтереси відразу кількох сторін: наглядового органу в особі НБУ, власника активу в особі держави через Мінфін, і потенційних покупців. Коли до цього додається кримінальне провадження, будь-яка затримка або, навпаки, пришвидшення угоди починає читатися як політичний сигнал, а не суто економічне рішення.
Що це означає для банківського сектору
- Публічний конфлікт між НБУ і Мінфіном підриває сприйняття центробанку як суто технократичної інституції, що стоїть над політичними процесами.
- Затягування з продажем Sense Bank у такій атмосфері ризикує знецінити актив або відлякати серйозних покупців.
- Відмова президента виступати посередником залишає інституції наодинці з суперечкою саме в момент, коли до неї прикута увага антикорупційних органів.
Формально статус-кво збережено: Пишний залишається головою Нацбанку, а президент дистанціювався від рішення про його долю. Але сама публічність цієї дискусії — свідчення того, що незалежність НБУ як інституції зараз перевіряється на міцність не менше, ніж під час минулих економічних криз.
