Заява командира бригади «Ахіллес» Юрія Федоренка про те, що Україна могла зайти в Крим, якби не затримки з постачанням зброї, лягає у вже знайому колію. Це не перша і, вочевидь, не остання спроба військових пояснити суспільству, чому контрнаступ 2023 року не досяг заявленої мети. І ця колія має конкретний політичний вимір: хто відповідальний за невдачу — командування, політичне керівництво чи партнери, які тягнули з допомогою.
Федоренко описує механізм доволі детально: комплект військ і техніки був сформований, але постачання розтягнулося на вісім місяців. За цей час, за його словами, противник встиг не просто вкопатися, а й отримати розвідувальну інформацію про те, яку техніку, боєприпаси та формування Україна готує до наступу. Тобто мова не про абстрактне «зволікання», а про конкретний оперативний наслідок — втрату фактора раптовості, який у наступальних діях є одним із ключових.
Внутрішній конфлікт наративів навколо контрнаступу
Показово, що подібну тезу вже озвучував Валерій Залужний, кажучи про план дистанційної ізоляції Криму, розроблений ще у 2023 році, в реалізацію якого партнери просто не повірили. Коли два високопоставлені військові — колишній головнокомандувач і чинний командир окремої бригади — незалежно один від одного формулюють однакову версію подій, це вже не одиничне висловлювання, а стійкий наратив, що циркулює у військовому середовищі.
Суть цього наративу проста: відповідальність за недосягнутий результат контрнаступу перекладається на зовнішній чинник — темп і обсяг постачань зброї, а не на рішення українського командування щодо тактики прориву укріплених ліній. Це принципово інша рамка, ніж та, що домінувала одразу після 2023 року, коли обговорювалися передусім тактичні прорахунки: недостатня концентрація сил, брак авіаційного прикриття, лобова атака на підготовлені оборонні рубежі з мінними полями, протитанковими ровами та бетонними укріпленнями.
Чому саме зараз
Поява такої заяви у форматі публічного інтерв’ю — не випадковість. Військові, які мають бойовий і публічний авторитет, стають голосом альтернативної оцінки подій, коли офіційна урядова версія відповідальності за перебіг війни викликає дедалі більше запитань у суспільства. Слова про те, що партнери «не відмовляли, а просто тягнули час», а потім вимагали «результату» після отримання техніки, формують образ асиметричних відносин: Україна виконує зобов’язання і несе політичну відповідальність за результат, тоді як темп постачання визначає не вона.
Це має пряме внутрішньополітичне значення. По-перше, знімається частина критики з військового керівництва, яке ухвалювало рішення про план і терміни контрнаступу. По-друге, формується аргумент для подальших перемовин із партнерами: досвід 2023 року використовується як приклад того, до чого призводить розтягнуте у часі постачання озброєння. По-третє, для суспільства це пояснення, чому очікування щодо звільнення Криму та інших територій не справдилися так, як анонсувалося напередодні контрнаступу.
Механізм відповідальності всередині системи
Українська політична система досі не виробила публічної, задокументованої оцінки причин невдачі контрнаступу 2023 року. Замість цього існує кілька паралельних версій, які озвучують окремі актори — військові командири, колишні очільники Генштабу, політики. Кожна версія акцентує на своєму елементі: хтось на постачаннях, хтось на тактичних рішеннях, хтось на розвідувальному забезпеченні противника.
- Версія про затримку постачань знімає частину відповідальності з військового планування.
- Версія про підготовлені російські оборонні рубежі пояснює тактичну складність прориву.
- Версія про очікування партнерів щодо «результату» показує зовнішній тиск на темп і масштаб операції.
Відсутність єдиної офіційної версії означає, що кожна публічна заява воєначальника фактично стає елементом формування суспільної думки про те, хто ніс головний тягар відповідальності за рішення 2023 року. Для системи це створює ризик: без чіткого інституційного розбору причин невдачі контрнаступу подібні заяви накопичуються і поступово формують альтернативну, неофіційну хроніку війни, паралельну до тієї, яку презентує політичне керівництво.
