Мінекономіки та довкілля підготувало законопроєкт, який змінює класифікацію відходів видобувної промисловості та підвищує ставки екологічного податку за їх захоронення. Федерація роботодавців України вважає цей крок передчасним і небезпечним для галузі, яка й так працює в умовах воєнного часу з обмеженим доступом до фінансування та інвестицій.
Суть претензії ФРУ не в самому факті існування екологічного податку, а в логіці, за якою фіскальні зміни впроваджуються раніше за нормативну базу, що мала б їх обґрунтовувати. Йдеться про закон «Про управління відходами видобувної промисловості», який досі не ухвалений. Саме він має визначити правовий статус таких відходів, критерії їх класифікації та порядок обліку. Без цієї бази підвищення ставок виглядає як суто фіскальний захід, відірваний від реального управління екологічними ризиками.
Чому відходи видобутку не можна прирівнювати до побутових
Логіка екологічного податку загалом побудована на стимулюванні: чим більше компанія створює відходів, тим більше платить, і це має спонукати її скорочувати обсяги захоронення, сортувати або переробляти сировину. Для побутових та промислових відходів такий механізм працює. Але відходи видобувної промисловості — розкривні породи, порожня порода, інертний ґрунт — утворюються як неминучий наслідок технологічного процесу видобутку корисних копалин. Підприємство не може «не створювати» їх так само, як не може добувати руду без розкривних робіт. Оподаткування таких обсягів не змінює поведінку виробника, а просто збільшує собівартість продукції.
ФРУ наголошує, що частина цих відходів — інертні матеріали та незабруднений ґрунт — несе мінімальні екологічні ризики, і саме тому в Європейському Союзі до них застосовується інший підхід, ніж до небезпечних чи забруднених відходів.
Як це врегульовано в ЄС
Директива 2006/21/ЄС, на яку посилається Федерація, не передбачає прямого оподаткування відходів видобувної промисловості. Натомість застосовується механізм фінансових гарантій: компанія резервує кошти, які гарантують виконання зобов’язань з рекультивації земель після завершення видобутку. Це принципово інша модель — не каральний податок за факт утворення відходів, а забезпечувальний інструмент під конкретні екологічні зобов’язання.
ФРУ також звертає увагу, що спеціального податку на розміщення відвалів розкривних порід при видобутку залізної руди немає в низці країн з розвиненою гірничодобувною галуззю, серед яких Польща, Канада, США, Швеція та Південна Африка. Це, на думку Федерації, підтверджує, що запропонована українська модель не відповідає ні європейській, ні ширшій міжнародній практиці.
Ризик зворотної дії податку в часі
Окремий і потенційно найчутливіший момент — можливість поширення нового податку на вже накопичені відходи, які утворилися до набрання змінами чинності. Підприємства формували свою економіку видобутку, виходячи з чинних на той момент правил оподаткування. Якщо нові ставки застосують заднім числом до старих накопичень, це суперечитиме принципу незворотності дії законів у часі — базовому принципу правової визначеності, на який бізнес спирається під час планування інвестицій.
Законопроєкт, за оцінкою ФРУ, не містить чіткого механізму розмежування відходів, накопичених раніше, і тих, що утворюватимуться після ухвалення змін. Це створює простір для довільного трактування і додаткових фінансових претензій до підприємств.
Наслідки для галузі та інвестклімату
Комбінація факторів — підвищення ставок, зміна класифікації, відсутність перехідних механізмів і можлива ретроспективна дія — формує ризик, що новий екоподаток стане додатковим фінансовим тягарем саме для видобувних підприємств у момент, коли галузь і без того обмежена у ресурсах через війну. ФРУ прямо вказує, що фіскальна функція держави не повинна погіршувати інвестиційний клімат.
- Підвищення ставок екоподатку без ухваленого профільного закону про відходи видобутку
- Відсутність механізму розмежування старих і нових відходів
- Ризик суперечності принципу незворотності дії законів у часі
- Розбіжність із підходом ЄС, де застосовуються фінансові гарантії, а не прямий податок
Федерація пропонує послідовність дій: спочатку ухвалити закон про управління відходами видобувної промисловості й привести регулювання у відповідність до європейських норм, і лише потім переглядати ставки в Податковому кодексі. Паралельно в Україні готується запуск Національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів — ще один інструмент екологічного регулювання, який теж вимагає узгодженої нормативної бази, щоб не створювати для промисловості хаотичного накопичення нових фіскальних зобов’язань.
