Вітамін B12 рідко потрапляє в новини про онкологію — зазвичай про нього згадують у контексті дефіциту, анемії чи неврологічних порушень. Але нове масштабне дослідження понад 37 тисяч пацієнтів змушує подивитися на цей вітамін інакше. Виявилося, що не низький, а саме високий рівень B12 у крові пов’язаний із гіршою виживаністю при онкологічних захворюваннях. Це не означає, що вітамін спричиняє рак — і саме в цьому нюансі криється вся суть історії.
Навіщо організму B12 і чому вчені звернули на нього увагу
Кобаламін, або вітамін B12, бере участь у синтезі ДНК, дозріванні еритроцитів, метаболізмі жирів і амінокислот, а також підтримує мієлінову оболонку нервів. Людина отримує його виключно з продуктів тваринного походження, тому дефіцит типовий для людей на суворо рослинному харчуванні або з порушеним всмоктуванням у кишківнику.
Оскільки B12 задіяний у процесах, пов’язаних із ДНК, дослідники спершу шукали зв’язок через нестачу вітаміну: логіка була в тому, що без достатньої кількості B12 клітині складніше якісно відновлювати пошкоджену ДНК, а це теоретично могло б сприяти накопиченню мутацій. Але подальші спостереження показали протилежну картину — у частини пацієнтів із раком легень, молочної залози, стравоходу та товстої кишки фіксували не дефіцит, а надзвичайно високі концентрації вітаміну.
Що показало дослідження на 37 тисячах пацієнтів
Науковці Медичного відділення Техаського університету проаналізували медичні записи 37 106 людей із бази даних, що охоплює 108 систем охорони здоров’я. У кожного пацієнта був результат аналізу крові на B12, зроблений приблизно на момент встановлення онкологічного діагнозу.
Групу з показником понад 1000 пікограмів на літр порівняли з пацієнтами, у яких рівень вітаміну був нормальним. Різниця у виживаності виявилася разючою:
- медіана виживаності при високому B12 становила приблизно п’ять років;
- у групі з нормальним рівнем — близько 11 років;
- ризик смерті у пацієнтів із високим B12 був приблизно вдвічі вищим, ніж при низькому рівні, і приблизно на 65% вищим, ніж при нормальному;
- висока концентрація B12 частіше супроводжувала четверту стадію раку на момент діагностики та появу нових метастазів, зокрема в печінці, протягом наступного року.
Результати залишалися статистично значущими навіть після врахування віку, лікування та супутніх захворювань пацієнтів.
Причина чи наслідок — головне застереження дослідників
Тут варто зупинитися на ключовому методологічному моменті. Аналіз крові не показує, скільки B12 людина отримує з їжею — концентрація вітаміну залежить від того, як організм його накопичує, транспортує і вивільняє. Значні запаси B12 містяться в печінці, а пухлини печінки та агресивне метастазування здатні порушувати ці механізми зберігання. Деякі пухлини також посилено виробляють білки-транспортери, які переносять B12 кров’ю.
Тому дослідники розглядають альтернативне пояснення: підвищений рівень вітаміну може бути наслідком змін, які викликає саме захворювання, а не його причиною. Це явище в науці називають зворотною причинністю — коли не фактор А спричиняє хворобу Б, а навпаки, хвороба Б змінює показник А. Автори наукового огляду 2024 року прямо визнали, що значення підвищеного B12 у пацієнтів з уже встановленим діагнозом раку залишається невизначеним.
Роль гена MTR і чому агресивні пухлини можуть «накопичувати» B12
У межах того ж дослідження вчені проаналізували сотні зразків пухлин товстої кишки і виявили значно підвищену активність гена MTR. Цей ген кодує фермент, якому потрібен B12 для створення одного з будівельних компонентів ДНК. Найвища активність MTR спостерігалася саме в пухлинах із найгіршими показниками виживаності.
Це дало підстави для гіпотези: агресивні пухлини, які швидко діляться і активно копіюють ДНК, можуть інтенсивніше споживати й накопичувати B12 для власних потреб — а не тому, що вітамін «підживлює» ріст пухлини ззовні.
Суперечливі дані з інших досліджень
Картина ускладнюється тим, що не всі роботи вказують в один бік. Подібний зв’язок між високим B12 і гіршими результатами лікування фіксували 2024 року у пацієнтів, які отримували імунотерапію, а також у людей із раком ротової порожнини.
Водночас дослідження у В’єтнамі, яке охопило майже 3760 онкопацієнтів і майже 3000 людей без раку, показало U-подібну залежність: підвищений ризик спостерігався і при надзвичайно низькому, і при надзвичайно високому споживанні B12 з їжею порівняно із середніми значеннями. Але це було обсерваційне дослідження з даними про харчування з анкет самих учасників — воно фіксує статистичний зв’язок, а не причинно-наслідковий механізм. Показово, що навіть у групі з найвищим споживанням середня доза становила близько 2,97 мікрограма на день — це лише трохи вище стандартних рекомендацій у 2,4–2,8 мікрограма на добу, тобто мова не йде про масовий безконтрольний прийом добавок.
Сукупність цих даних поки не дозволяє стверджувати, що вітамін B12 спричиняє рак чи погіршує прогноз як самостійний чинник. Найімовірніше пояснення полягає в тому, що високий рівень B12 є маркером агресивності пухлини та порушень обміну речовин, спричинених хворобою, а не її першопричиною. Для остаточних висновків потрібні проспективні дослідження, які відстежують показники вітаміну до появи захворювання.
