Відправлення білоруського контингенту сил спеціальних операцій до провінції Хубей на навчання «Стрімкий орел – 2026» варто читати не як рутинний військовий обмін, а як черговий сигнал про те, що Мінськ вибудовує паралельну систему військових зв’язків поза орбітою виключно Москви. Формально йдеться про тактичні маневри на полігоні повітряно-десантних військ Народно-визвольної армії Китаю. Фактично — про демонстрацію того, що білоруська армія опрацьовує сценарії, які не мають прямого стосунку до оборони власної території, а більше нагадують підготовку до операцій за межами країни.
Тематика навчань промовиста сама по собі: спільна тактична операція в міській місцевості, десантування з парашутами, застосування безпілотників і протидія дронам, збирання БПЛА, різні види стрільб, навички міського та промислового альпінізму. Це не набір вправ для охорони кордону — це підготовка підрозділів, здатних діяти в щільній міській забудові, тобто в умовах, максимально наближених до сучасного театру бойових дій, який ми спостерігаємо в Україні.
Маршрут через Росію як індикатор залежності
Окремої уваги заслуговує логістика. Білоруський контингент летить до Китаю через Новосибірськ і Владивосток, з проміжними посадками для дозаправлення, а весь переліт займає близько доби. Цей маршрут наочно демонструє, наскільки військова інфраструктура Білорусі прив’язана до Росії навіть тоді, коли Мінськ намагається розширити контакти з Пекіном. Без російського повітряного простору та аеродромів такий транзит був би значно складнішим. Це означає, що будь-яке зближення Білорусі з Китаєм у військовій сфері все одно проходить під контролем і з відома Москви — самостійної траєкторії в Лукашенка тут немає.
Не перший досвід і не випадкова географія
Білорусько-китайські навчання проводяться не вперше: у 2024 році вони вже відбувалися на території Білорусі поблизу Бреста — точки, розташованої приблизно за 210 кілометрів від Варшави та лише за 65 кілометрів від українського кордону. Тоді вибір локації читався як демонстративний жест у бік НАТО та України одночасно. Тепер формат змінився — цього разу приймаючою стороною виступає Китай, і навчання перенесено на його територію. Це може свідчити про бажання Пекіна показати власну суб’єктність у цьому військовому діалозі, а не просто грати роль стороннього спостерігача за білорусько-російською взаємодією.
Паралельний процес біля Гомеля
Навчання в Китаї збігаються у часі з іншим процесом усередині самої Білорусі — формуванням нової десантно-штурмової бригади поблизу Гомеля, за 40 кілометрів від кордону з Україною. За словами командувача сил спеціальних операцій збройних сил Білорусі Олександра Ільюкевича, один батальйон уже сформовано, другий планують укомплектувати до кінця року, паралельно йде набір підрозділів артилерії, протиповітряної оборони, розвідки та бойового забезпечення. Той факт, що саме сили спеціальних операцій — структура, з якою пов’язане й формування нової бригади, і участь у навчаннях у Хубеї — опиняються в центрі уваги одночасно за двома напрямками, важко назвати збігом.
Відпрацювання дій у міській місцевості, тренування з дронами та протидронними засобами — усе це навички, які значно актуальніші для потенційного театру бойових дій в Україні, ніж для абстрактної підготовки на випадок конфлікту з Китаєм чи третіми країнами.
Питання про суб’єктність білоруської армії
На цьому тлі показовим є застереження керівника безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павла Лакійчука про те, що Росія може спробувати залучити білоруську армію до війни навіть усупереч волі Олександра Лукашенка, якщо їй знадобиться швидко наростити чисельність військ. За його оцінкою, Москва щомісяця здатна перетворювати на військових 30–35 тисяч цивільних, але не може одночасно й компенсувати поточні втрати, і накопичувати резерви — доводиться обирати. У такій логіці білоруська армія, яка активно нарощує десантно-штурмові спроможності саме поблизу українського кордону та паралельно відточує тактичні навички на китайських полігонах, виглядає не самостійним гравцем, а ресурсом, який за потреби можуть використати треті сторони.
Навчання «Стрімкий орел – 2026» варто розглядати саме в цій сукупності фактів: географія маршруту через Росію, зміст тактичних завдань, орієнтованих на міські бої та дрони, та паралельне формування ударного підрозділу біля Гомеля складають цілісну картину підготовки, яка виходить далеко за межі звичайного військового співробітництва з Китаєм.
