Конференція United by Mining у Києві оголила проблему, яку галузь не може вирішити власними силами: видобувна галузь України працює в режимі накопичення ризиків одночасно з кількох напрямків — регуляторного, фіскального, кадрового та інвестиційного. Жоден із цих ризиків не новий, але їхнє одночасне накладання формує ситуацію, коли навіть перспективні проекти з критичних мінералів просуваються повільніше, ніж дозволяє ринкова кон’юнктура.
СВАМ як бар’єр для експорту в умовах війни
Вуглецевий податок ЄС (СВАМ) розроблявся як інструмент вирівнювання умов конкуренції між виробниками з різним рівнем викидів. Логіка механізму проста: якщо товар вироблено з високим вуглецевим слідом, імпортер в ЄС платить різницю між ціною вуглецю в країні походження і в Євросоюзі. Для гірничо-металургійних підприємств, які традиційно енергоємні, це означає додаткове навантаження на собівартість продукції, що експортується на головний європейський ринок.
Позиція Федерації роботодавців України зводиться до того, що застосування СВАМ до українських виробників під час війни ігнорує форс-мажорні обставини: зруйновану енергетичну інфраструктуру, зміну структури виробництва, неможливість швидко модернізувати потужності в умовах бойових дій. Вимога переглянути дефолтні значення для підприємств — це технічний, але принциповий момент: якщо розрахунок вуглецевого сліду базується на застарілих або завищених показниках, компанії платять більше, ніж фактично мали б, виходячи з реального стану виробництва.
Енергетика, логістика та ціна виживання великих споживачів
Друга системна проблема — вартість послуг енергетичної і залізничної інфраструктури. Тарифи Укренерго та Укрзалізниці формуються з урахуванням витрат цих компаній на відновлення та підтримку мереж у воєнних умовах. Якщо ці витрати перекладаються безпосередньо на промислових споживачів через тарифи, великі виробники й вантажовідправники фактично субсидіюють інфраструктурні компанії, залишаючись при цьому єдиними, хто продовжує генерувати вантажопотік та попит на електроенергію в умовах, коли частина економіки просто зупинилася. Позиція представників бізнесу полягає в тому, що держава повинна шукати механізми компенсації цих витрат з інших джерел, а не перекладати фінансове навантаження на тих, хто й так забезпечує роботу галузі.
Кадри як найбільш гострий дефіцит
Приклад Марганецького ГЗК, розташованого поблизу лінії фронту в Запорізькій області, показує іншу грань проблеми: підприємство вимушено простоює, і головне завдання власників — не відновлення видобутку, а збереження кадрового складу. Діалог з владою про відстрочку від мобілізації для працівників профільних підприємств — це питання не лише соціального характеру, а стратегічного збереження галузевої компетенції. Втрата кваліфікованих гірників і інженерів у прифронтових регіонах означає, що навіть після деокупації чи стабілізації ситуації відновлення видобутку потребуватиме років на підготовку нових фахівців.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Співпраця профільних університетів з бізнесом, залучення фінансування на лабораторії та спроби популяризувати галузь серед дітей — це довгострокова відповідь на той самий дефіцит, який гостро проявляється вже зараз.
Переробка замість сировинного експорту
Ідея запровадження мита на експорт необробленого будівельного та декоративного каміння відображає ширшу дискусію про сировинну модель економіки. Експорт необробленої сировини створює менше доданої вартості всередині країни, ніж експорт готової продукції переробки. Законопроект, що вже пройшов перше читання, — спроба стимулювати розвиток внутрішніх потужностей з обробки каменю замість вивезення блоків для переробки за кордоном.
Арештовані активи та розбіжність інтересів
Дискусія навколо санкційних і арештованих видобувних активів показала розбіжність між очікуваннями держави та бізнесу. Фонд держмайна зацікавлений знайти інвестора на санкційні активи, які продаються з дисконтом. Але стратегічні інвестори, за словами представників бізнесу, не прагнуть брати активи в тимчасове управління — їх цікавить саме приватизація з переходом права власності. Проблема посилюється тим, що арештоване майно часто погано охороняється і потребує додаткового контролю, що знижує його привабливість навіть з урахуванням дисконту.
Критичні мінерали на горизонті кількох років
Проекти з видобутку графіту, літію, берилію та цирконію ілюструють, наскільки довгим є шлях від розвідки родовища до промислового виробництва. Проект з графіту вже пройшов техніко-економічне обґрунтування і перебуває на етапі проектування збагачувального комплексу з виходом на виробництво концентрату за кілька років. Проект з літію на Кіровоградщині після інвестицій у вивчення родовища та проходження оцінки впливу на довкілля готується до наступного етапу — будівництва шахти. Обидва випадки показують одну закономірність: критична сировина, якою багата Україна, стає реальним виробництвом лише за умови залучення іноземного інвестора та стабільного правового поля на роки вперед.
