Понад 471 млрд рублів — приблизно 5,6 млрд доларів — найбагатші люди Росії перерахували до державної скарбниці у форматі так званих «добровільних внесків». Формулювання підібране не випадково: це не податок, не збір і не штраф, а юридично невизначена категорія, яка дозволяє владі отримувати гроші від бізнесу без прийняття нового закону, публічних дебатів у парламенті чи офіційного визнання, що держава просто забирає частину приватних статків на воєнні потреби.
Механізм працює через особисті домовленості на найвищому рівні. Закрита зустріч Путіна з великими бізнесменами навесні стала, по суті, переговорами про розмір данини. Формально ніхто нікого не примушував — Кремль навіть наполягає, що ідея належала одному з підприємців, який сам запропонував зробити значний внесок, пославшись на те, що статки багатьох заможних росіян сформувалися завдяки близькості до держави ще у дев’яності. Але подібна «добровільність» у системі, де більшість учасників перебувають під західними санкціями і залежать від лояльності влади, має зовсім інший сенс: це радше пропозиція, від якої не відмовляються.
Чому держава обирає саме такий інструмент
Прямий податок на надприбутки бізнес вже платив — його вносили переважно металургійні компанії та виробники добрив. Але внески, зібрані через особисті домовленості з олігархами, уже перевищили надходження від цього податку. Це показовий момент: неформальний канал виявився ефективнішим за формальний фіскальний інструмент.
Причина проста. Офіційне підвищення податків — процес повільний, він потребує законодавчих змін, викликає публічну реакцію і б’є по широкому колу платників, включно з населенням. Персональні домовленості з вузьким колом надбагатих людей дозволяють швидко отримати потрібну суму, адресно і без зайвого розголосу. Для режиму, який веде війну і відчуває постійний тиск на бюджет, швидкість і керованість важливіші за прозорість.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Масштаб проблеми бюджету
Без цих надходжень дефіцит російського бюджету міг би сягнути 3,4% ВВП замість прогнозованих 3,2%, або 7,3 трлн рублів. Різниця в десяті частки відсотка виглядає скромно, але у абсолютних цифрах це мільярди доларів, яких бракує на тлі витрат на армію і силові структури, що складають близько 38% усіх видатків бюджету. Коли майже дві п’ятих державних грошей йде на війну, будь-яке додаткове джерело — навіть якщо воно дає трохи більше одного відсотка видатків — стає відчутним підспір’ям.
Внески з бізнесу — лише один з елементів ширшої стратегії вишукування грошей. Паралельно уряд планує отримати ще 385 млрд рублів від продажу активів, вилучених у приватних власників за останні роки. Офіційно це подається як боротьба з корупцією, порушеннями закону чи іноземним володінням стратегічними підприємствами. На практиці конфіскація і «добровільні внески» — два боки одного процесу: перерозподілу приватного капіталу на користь держави під прикриттям різних юридичних формулювань.
Що це означає для бізнес-середовища
- Великий капітал у Росії втрачає будь-які гарантії недоторканності: якщо держава потребує грошей, знайдеться формат вилучення — від «добровільного» внеску до прямої конфіскації.
- Непрозорість схеми ускладнює оцінку реального фінансового стану бюджету для зовнішніх спостерігачів, адже такі надходження не вкладаються у звичну логіку фіскальної політики.
- Залежність бюджету від разових вливань великого бізнесу — ознака структурного дефіциту доходів, який не вдається закрити стандартними податковими інструментами.
На тлі зростання воєнних витрат і бюджетного дефіциту Кремль уже готує нові податкові заходи. Це означає, що практика «добровільних внесків» навряд чи була разовою акцією — швидше тестовим майданчиком для подальшого вилучення ресурсів у приватного сектору, поки війна продовжує визначати структуру державних витрат.
