Теза про те, що Росія повторює траєкторію нацистської Німеччини, звучить не вперше, але цього разу її озвучив не політик, а людина з військово-розвідувальним досвідом, яка сама воює на боці України. Метью Семпсон, американський морпіх-розвідник, доброволець Сил оборони України з 2022 року, дав інтерв’ю 24 Каналу, де виклав логіку, чому режим Путіна прямує до повного краху — і чому це, на його думку, навіть на краще для довгострокової стабільності.
Історична паралель як інструмент прогнозу
Порівняння з Гітлером у Семпсона побудоване не на емоціях, а на моделі поведінки диктатора, який ігнорує сигнали про поразку. За його словами, Путін, як і Гітлер під час вторгнення в Радянський Союз, не сприймає власні рішення як шлях до гарантованого краху — хоча ззовні це очевидно. Ключова думка розвідника: сила режиму, який ігнорує реальність заради власної пропаганди, вичерпується не одразу, а поступово, доки не настає момент повного колапсу.
Показовим є те, як Семпсон розвиває аналогію далі: Німеччина після падіння нацистського режиму не зникла як держава, але втратила статус загрози на десятиліття, а згодом перетворилася на союзника тих-таки країн, проти яких воювала. Це не просто риторична прикраса — це модель, яку розвідник прямо застосовує до Росії, кажучи про бажаний результат: не тимчасове ослаблення, а таке падіння військово-політичної спроможності, щоб проблема не повернулася через десять чи двадцять років.
Внутрішній стан Росії як фактор розстановки сил
Окремий блок аргументації стосується не фронту, а суспільних настроїв усередині Росії. Семпсон наголошує, що байдужість влади до власних громадян — зникнення родичів, загибель на фронті, полон — накопичується і рано чи пізно виливається у внутрішнє напруження. Він проводить паралель із подіями майже сорокарічної давності, коли суспільство саме дійшло висновку, що більше не хоче миритися з існуючим станом речей. Це важливий момент для розуміння геополітичної логіки: зовнішній тиск і військові невдачі важливі, але саме внутрішня втома населення історично ставала каталізатором політичних змін у Росії.
Дипломатичний фон розвідувальних оцінок
Слова Семпсона лягають на конкретний дипломатичний контекст. Раніше повідомлялося про таємний візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви, де він у приватному порядку виклав власну оцінку стану війни — і вона була вкрай невтішною для Кремля. За його даними, Росія за півтора року бойових дій змогла захопити лише близько одного відсотка території України, тоді як середня тривалість життя російського солдата на передовій становить менш як 35 хвилин. До цього додається ще один фактор — українська перевага в безпілотних технологіях, яка змушує російську сторону нести витрати, що їх економіка витримує дедалі важче.
Мета такого візиту, за наявною інформацією, полягала в тому, щоб підштовхнути Москву до угоди раніше, ніж її військове та економічне становище погіршиться ще сильніше. Це узгоджується з логікою Семпсона: якщо режим справді рухається до неминучого воєнного й економічного виснаження, питання лише в тому, скільки ресурсів і людських життів буде витрачено до моменту визнання поразки.
Що це означає для балансу сил
Ключова відмінність між офіційною дипломатичною оцінкою розвідки США та позицією добровольця на фронті — у ставленні до результату. Дипломатичний підхід шукає угоду до подальшого погіршення ситуації для Росії. Позиція Семпсона радикальніша: він відкрито каже, що бажаним результатом є не компроміс, а повна і гарантована поразка Росії, здатна виключити повторення конфлікту в найближчі десятиліття. Обидві позиції, попри різницю в тональності, спираються на одну спільну оцінку: військово-економічний ресурс Росії скорочується швидше, ніж здатна компенсувати пропаганда, а це змінює розстановку сил не лише на фронті, а й у переговорному просторі навколо війни.
