Біль у ногах здебільшого пояснюється цілком буденними речами — перевтомою, травмою, проблемами із суглобами чи кровообігом. Але коли до болю додається оніміння, поколювання та слабкість, яка не минає, а посилюється день у день, варто розглядати й інший, значно рідкісніший сценарій — синдром Гієна-Барре, гостре аутоімунне ураження периферичних нервів.
Що відбувається в нервовій системі
Синдром Гієна-Барре — це стан, за якого імунна система, замість боротьби зі збудником, помилково спрямовує атаку проти власних периферичних нервів. У більшості випадків уражається мієлінова оболонка — захисний шар, що покриває нервові волокна і забезпечує швидку передачу імпульсів. За деяких форм синдрому пошкоджується безпосередньо аксон — саме волокно нерва. В обох випадках наслідок подібний: сигнали між нервовою системою та м’язами передаються з порушеннями, що проявляється онімінням, болем, слабкістю, а у важких випадках — паралічем.
Як розвивається хвороба
Характерна ознака синдрому Гієна-Барре — так звана висхідна слабкість. Вона зазвичай починається в ногах: спочатку людині важче піднятися сходами, встати зі стільця, змінюється хода. Далі слабкість поширюється вище — на тулуб, а згодом може зачепити руки. Швидкість прогресування дуже різна: погіршення здатне настати за кілька годин чи днів, а може розтягнутися на кілька тижнів. Значно рідше хвороба стартує з рук або обличчя.
Відрізнити це від звичайної втоми м’язів після навантаження можна за ключовою ознакою: слабкість після тренування чи довгої прогулянки минає з відпочинком, а при синдромі Гієна-Барре наростає без очевидної причини, зачіпає одразу обидві ноги і супроводжується порушенням чутливості.
Що запускає імунну атаку
Точна причина, чому в конкретної людини розвивається синдром Гієна-Барре, невідома. Проте у значної частини пацієнтів безпосередньо перед появою неврологічних симптомів фіксувалася перенесена інфекція — респіраторна або кишкова, з блюванням і діареєю. Із розвитком синдрому пов’язують бактерію Campylobacter jejuni, а також грип, цитомегаловірус, віруси Епштейна-Барр і Зіка, коронавірус. Рідше хвороба виникає після операції чи іншого значного фізичного стресу для організму.
Важливе застереження: інфекції трапляються надзвичайно часто, а синдром Гієна-Барре — рідкісне захворювання. Перенесена застуда чи кишкова інфекція самі собою не означають розвиток цього синдрому.
Чим небезпечне прогресування
У міру розвитку хвороби можуть з’явитися порушення чутливості в руках, слабкість м’язів обличчя, проблеми з жуванням, мовленням і ковтанням, двоїння в очах. Синдром здатен впливати на вегетативну нервову систему, що регулює процеси поза свідомим контролем, — тоді виникають різкі коливання артеріального тиску, прискорення чи сповільнення серцебиття, порушення його ритму, запаморочення й непритомність.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Найсерйозніший ризик — залучення дихальних м’язів. У такому разі людині стає важко дихати самостійно, і може знадобитися тимчасова штучна вентиляція легень. Саме тому пацієнтів із підозрою на синдром Гієна-Барре спостерігають у лікарні, контролюючи роботу серця, судин і дихання.
Як підтверджують діагноз
- неврологічний огляд із перевіркою рефлексів — характерне зниження або зникнення глибоких сухожильних рефлексів, зокрема колінного;
- дослідження спинномозкової рідини — підвищений рівень білка є однією з ознак, що підтверджують діагноз;
- електроміографія та дослідження нервової провідності для оцінки стану нервів і м’язів;
- за потреби — МРТ, щоб виключити інші причини подібних симптомів.
Оскільки біль, оніміння та слабкість не специфічні саме для цього синдрому, лікарі оцінюють не лише скарги, а й послідовність та швидкість їх наростання.
Підходи до терапії та відновлення
Препарату, здатного безпосередньо повернути перебіг синдрому Гієна-Барре назад, не існує. Застосовують методи імунотерапії, спрямовані на послаблення атаки імунної системи: плазмаферез, за якого з крові відокремлюють рідку частину разом із частиною антитіл, і внутрішньовенне введення донорського імуноглобуліну у високих дозах. За наявними даними, обидва методи мають подібну ефективність, а їх поєднання не обов’язково дає кращий результат. Додатково застосовують знеболювальні засоби, підтримку рідинного балансу, за потреби — антикоагулянтну терапію, штучну вентиляцію легень або забезпечення харчування при порушеннях ковтання.
Симптоми найактивніше наростають у перші тижні, потім настає період стабілізації, а згодом — поступове відновлення, яке в багатьох випадках триває від пів року до року, іноді довше. Більшість пацієнтів зрештою повертають здатність самостійно ходити, хоча на цьому шляху можуть знадобитися ходунки, тростина чи крісло колісне. Реабілітація включає фізичну терапію, а за необхідності — відновлення мовлення, ковтання та повсякденних навичок. У частини людей слабкість, біль і підвищена втомлюваність зберігаються навіть після основного одужання.
Коли не можна зволікати
Швидке наростання слабкості в обох ногах, яка піднімається вище й заважає ходити, — привід негайно звернутися по медичну допомогу. Якщо додаються задишка, труднощі з ковтанням чи мовленням, непритомність, стрімке посилення паралічу або серйозні порушення серцевого ритму й тиску — це стан, що потребує невідкладної допомоги без затримок.




