З великим подивом знову прочитав, що, виявляється ніякі конкурси на відповідальні посади охоронців прав людей нам більше не потрібні. Натомість, врятувати нас знову має… самоврядування. На цей раз – прокурорське.
Михайло Жернаков, доктор юридичних наук, сторінка ФБ.
Щиро вважав, що ця дискусія залишилася десь максимум у 2016-му. Але ж ні. То доведеться нагадати.
1. Це не працює, від слова зовсім.
Пригадаймо, яких потужних "державників" за крайні 12 років нам принесло всякого роду "самоврядування".
1) Суддівське:
– суддів Верховний Суд – корупціонера Князєва, росіян Львова і Сімоненко, і доларового мільйонера Жукова;
– Павла Вовка і його антиукраїнську шоблу з ОАСК, яка в лютому 2022 намагалася повернути суди для "узькіх" торбохвата януковича;
– купу суддів Майдану, яких переважно амністували і залишили на посадах їхні ж колеги-судді.
2) Адвокатське:
– ставленицю зрадника медведчука Ізовітову і весь її паноптикум-тераріум, який системно переслідує військових, вигороджує колаборантів, і вже 4 роки не може навіть зібратися виконати свої конституційні обов'язки;
3) Прокурорське:
– тут підкажіть (бо я не фахівець) – але чи не існує воно в нас десь уже року так з 2016-го? І чи не воно, бодай почасти, несе відповідальність за теперішній жалюгідний стан? Це ж було вже, усі ці ради прокурорів – і шо?
Очевидно, існує якесь магічне самоврядування в правосудді в Україні, яке має вирішити всі проблеми. Але його, як і комунізм, завжди чомусь будували неправильно.
А от зараз – зараз точно все має спрацювати.
2. Насправді це робе, але навпаки.
Самоврядування придумали з протилежною, від нашої, метою.
Самоврядування будь-якої системи практично означає її самовідтворення. Судді вибирають в усякі ради з числа себе старших суддів, а ті – нові покоління суддів. І так по колу. Замість суддів можна підставити адвокатів, прокурорів чи архітекторів – суть не зміниться.
І це класний рецепт, коли треба зберегти статус-кво. Як наприклад в Голландії, де один з найвищих рівнів довіри до судів. І геть поганий – якщо статус-кво треба змінити. Як у нас.
Іншими словами, якщо дати самовідтворюватися доброчесній системі, як в Західній Європі – це добре. Це призводить до збереження гарної системи і захисту її від зовнішнього втручання.
Але якщо дати самовідтворюватися правоохоронному кримінальному синдикату – це призводить до його капсулювання, втрати зв'язку з реальністю і захоплення влади. В окремих випадках – аж до державної зради.
Про те, як Західна Європа змушувала Східну копіпастити цей геніальний рецепт і які величезні проблеми це породило, написана не одна наукова праця. Моя улюблена так і називається – "Global Solutions, Local Damages". Я наводжу посилання на неї
Дослідження
https://www.cambridge.org/…/CDEF5A8EA2FEA3FE4B843060F14…
Хто не читав – дуже рекомендую, сильно витверезвлює.
3. Немає ніяких обов'язкових "стандартів" в урядуванні в правосудді.
Це міф.
Те, що нам треба "обов'язково впроваджувати самоврядування" – байка, яку поширюють самі судді (часто – недоброчесні) для захисту своїх вузькокорпоративних інтересів.
Кожен член ЄС має свою правову систему, яка має коріння в традиції, історії і так далі. І тому політика ЄС – не диктувати архітектуру, а давати будувати своє. Аби тільки система була доброчесною, незалежною і ефективно захищала права.
В Чехії, напиклад, узагалі нема суддівських рад, таких як ВРП і ВККС. Всім рулить Мінюст. І якось живуть люди, зовсім непогано. Члени ЄС. І Венеційка не лає.
До речі, про Венеційку. "Самоврядування" – це власне фішка Ради Європи і її органів, одним із яких є ВК. Але навіть у них це – "м'яке" право, тобто необов'язкове.
Та сама Венеційка, один із найбільш консервативних в цьому плані органів, визнає, що велика концентрація суддів у суддівських радах може призвести до надмірної корпоратизації. Особливо в таких країнах "перехідного правосуддя" як Україна. І рекомедує "розбавляти" так органи несуддівськими елементами.
І саме Венеційка свого часу перша наполегливо рекомендувала залучити до суддівського відбору в Україні (ВАКС) незалежних міжнародних експертів. І не просто так, а з правом вирішального голосу!
І це спрацювало. Причому так, що саме поняття недоторканності в країні зникло як таке.
І саме тому стандартом будь-яких важливих доборів в Україні зараз є саме вирішальний голос міжнародників. Всі великі більш-менш успішні судові і антикорупційні реформи за 12 років мають цей елемент: НАБУ, САП, ВАКС, ВРП, ВККС, КСУ, БЕБ і так далі.
Бо порочне коло самовідтворення корупційної системи можна розірвати тільки ззовні. І лише потім, коли система очиститься, інсталювати механізми її консервації (ми про це написали не один текст).
І навпаки – ті спроби, які не мали цього елементу, не були успішними.
Не помічати цього – це або взагалі не мати очей, або свідомо дивитися в інший бік. З якою метою – тут нехай кожен дасть собі відповідь сам.
P.S. З міжнародниками чи без, але merit based competitive selection – це якраз дуже зрозуміла мова всередині ЄС, якщо вже говрити про стандарти. І нею написана купа минулих, поточних і майбутніх зобов'язань перед рештою Європи – наших і інших країн, які прагнуть членства.
Не кооптація, не масонська ложа, не Вероніка феншуй. А незалежний конкурсний добір.
P.P.S. Активними опонентами вирішального голосу міжнародників в доборах є такі сумновідомі особи, як нардепи Власенко і Бужанський. А також особисто… путін. Той взагалі присвятив окрему частину тому, аби наскаржитися на… НАБУ, САП, ВАКС, ВРП і ВККС і міжнародників, у відео, в якому обґрунтовував необхідність повномасштабного вторгнення в Україну.
І мене відверто турбує вибір деяких експертів і цілих організацій долучитися до цієї полісі-компанії. Але це їхній вибір.
