Чому ЄС не може домовитися про санкції проти Усманова і Фрідмана

Історія навколо продовження санкцій проти Алішера Усманова та Михайла Фрідмана оголила фундаментальну вразливість санкційної архітектури Євросоюзу — принцип одностайності. Формально йдеться про технічне продовження обмежувальних заходів, які й так діють роками. Але саме через цю технічну процедуру одна країна здатна тримати в заручниках усю політику ЄС щодо Росії.

Як влаштований механізм ухвалення санкцій у ЄС

Санкційні режими Євросоюзу не діють безстроково. Кожен пакет обмежень має термін дії і підлягає періодичному продовженню — саме тому раз на певний час посли країн-членів збираються, щоб проголосувати за пролонгацію. Ключова проблема в тому, що рішення в зовнішній політиці ЄС, включно з санкціями, ухвалюються консенсусом усіх двадцяти семи держав. Достатньо одного вето, щоб заблокувати або відтермінувати весь процес.

Саме це й сталося тиждень тому в Брюсселі: країни не змогли домовитися щодо продовження санкцій через позицію Словаччини, уряд якої вимагав виключити зі списку двох російських олігархів. Без згоди Братислави формальне рішення неможливе — і весь механізм зависає у процедурній петлі, з якою зіткнулися і цього разу: письмова процедура не завершена, посли призначили нову зустріч.

Чому саме Усманов і Фрідман стали каменем спотикання

Обидва фігуранти належать до найвпливовіших представників російського великого капіталу, чиї активи та фінансові зв’язки роками були предметом уваги західних регуляторів. Їхнє включення до санкційного списку символізує один з базових принципів політики ЄС щодо Росії — обмеження можливостей великого капіталу фінансувати державний апарат і опосередковано підтримувати воєнну машину Кремля.

Вимога зняти обмеження саме з цих двох імен пролунала від Словаччини — країни з проросійським урядом, яка регулярно виступає дисонансом у спільній позиції ЄС щодо Москви. У відповідь Франція запропонувала компромісний варіант: зняти санкції лише з Усманова, залишивши обмеження щодо Фрідмана. Проте більшість європейських столиць відкинули будь-які виключення в принципі.

Аргументи проти пом’якшення

Позиція більшості країн ЄС опирається не на юридичні тонкощі, а на політичний контекст моменту. Йдеться про:

• рекордні ракетні удари Росії по цивільних об’єктах України;
• зростання гібридних загроз поблизу кордонів НАТО;
• ризик, що зняття обмежень стане сигналом слабкості для Москви.

Керівник Офісу президента Кирило Буданов прямо закликав ЄС не послаблювати санкційний режим, наголошуючи, що це дозволить російським олігархам продовжити фінансування воєнних витрат Кремля. Глава МЗС Андрій Сибіга сформулював цю ж думку в дипломатичних термінах, назвавши потенційне зняття обмежень «хибним сигналом» для Москви.

Компромісна конструкція та її ціна

Знайдений станом на зараз компроміс виглядає технічно, але має символічне значення: Усманов і Фрідман залишаються в санкційному списку, а натомість продовжено дію інших обмежень одразу на тридцять шість місяців. Це фактично спроба відкупитися від блокуючої країни довшим горизонтом дії решти санкцій, аби зменшити частоту процедурних торгів у майбутньому. Сам журналіст, який повідомив деталі перемовин, підкреслив, що досягнутий компроміс «не є загальнопопулярним» — тобто задовольняє не всі сторони переговорів, а лише мінімально необхідну більшість.

Що це означає для санкційної політики загалом

Епізод із затримкою рішення щодо санкцій проти цих двох олігархів — не поодинокий випадок, а симптом структурної проблеми. Поки перегляд і продовження обмежень залежить від одностайного голосування двадцяти семи країн, будь-яка держава з відмінними геополітичними інтересами здатна перетворювати технічну процедуру на інструмент політичного тиску. Для ринку це означає постійну невизначеність: активи, заморожені під санкціями, залишаються в підвішеному правовому стані, а прецедент торгу навколо конкретних імен створює спокусу повторювати таку тактику під час кожного наступного циклу продовження.