Український ринок праці входить в осінь 2026 року з тим самим діагнозом, що і рік тому: працівників не вистачає майже в кожній галузі, яка створює реальний продукт. Виробництво, аграрний сектор, будівництво, фармація, логістика — списки вакансій там не скорочуються місяцями. І головна помилка в поясненні цієї ситуації — звести все до мобілізації. Насправді дефіцит кадрів в Україні має набагато глибше коріння, і саме тому він не зникне швидко, навіть якщо інтенсивність бойових дій знизиться.
Експертка ринку праці Тетяна Пашкіна в інтерв’ю РБК-Україна прямо каже: проблема формувалася не одне десятиліття. Мобілізація забрала з цивільного ринку близько мільйона людей, мілтек-сектор поступово перетягує фахівців з інших виробництв — це відчутний, але не єдиний фактор. Демографічна яма, скорочення молоді на ринку праці, невідповідність освіти реальним потребам бізнесу — усе це діяло задовго до 2022 року. Просто зараз накопичений структурний дефіцит наклався на воєнні втрати робочої сили, і ефект став видимим одразу, а не розтягнутим у часі.
Чому гроші не завжди вирішують проблему вакансії
Логіка ринку праці підказує: якщо підняти зарплату, вакансія закриється. На практиці це працює далеко не завжди, і причина — не в жадібності роботодавців. За словами Пашкіної, вакансія може роками залишатися відкритою навіть при конкурентній оплаті через комплекс негрошових бар’єрів.
- Робота без бронювання від мобілізації — людина просто не ризикне їхати на об’єкт, де це небезпечно для її статусу.
- Незручна локація без організованого розвозу, гірший графік порівняно з конкурентами по ринку.
- Затримки виплат, обіцяні, але не реальні премії.
- Непрофесійне керівництво та токсична атмосфера в колективі.
- Погані фізичні умови праці — неопалювані приміщення, відсутність елементарного побутового комфорту.
Це означає, що дефіцит кадрів у багатьох випадках — не результат об’єктивної нестачі людей на ринку, а наслідок того, що конкретна пропозиція роботи неконкурентна за сукупністю умов, а не лише за цифрою в зарплатній відомості. Роботодавець, який ігнорує це, продовжує втрачати місяці на пошук, і збитки від незакритої вакансії зрештою перевищують економію на умовах праці.
Прихований резерв, який ринок не використовує
Найпарадоксальніший момент у поточній ситуації — це наявність значного невикористаного трудового ресурсу на фоні розмов про кадровий голод. Пашкіна звертає увагу на те, що переважна більшість людей з інвалідністю в Україні не працевлаштована. Із тих, хто протягом восьми місяців звертався до служби зайнятості, роботу отримала лише частина, ще менше пройшли професійне навчання. Ветерани — окрема болюча тема працевлаштування, яка поки що не має системного вирішення. Додайте сюди працівників старшого віку, на яких частина роботодавців традиційно не звертає уваги, і стане зрозуміло: ринок праці в Україні працює далеко не на повну потужність навіть у нинішніх умовах дефіциту.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Це ключовий структурний висновок: доки ейджизм, упередження щодо людей з інвалідністю та відсутність продуманих програм для ветеранів залишаються нормою, говорити про справжній кадровий голод рано. Наявний резерв просто не інтегрований у ринок праці.
Що це означає для сектору найближчими роками
Освітня система, державна служба зайнятості та корпоративні програми перекваліфікації не здатні закрити структурний дефіцит кадрів за кілька років — надто довго накопичувалася невідповідність між тим, чого навчають, і тим, що потрібно виробництву, аграрному сектору чи будівництву. Тому найближчі два-три роки головним викликом для бізнесу залишиться не утримання персоналу і не його підготовка, а елементарний пошук — традиційні методи підбору вже не спрацьовують так, як раніше.
Роботодавцям доведеться конкурувати не лише зарплатою, а репутацією та реальними умовами праці, а не обіцянками. І поки ринок праці не почне системно залучати вразливі та недооцінені групи — людей старшого віку, з інвалідністю, ветеранів — дефіцит кадрів залишатиметься хронічним станом української економіки, а не тимчасовим ефектом війни.
