Дослідження виявило зміни в метилюванні ДНК підлітків під час пандемії COVID-19

Німецькі вчені виявили епігенетичні зміни в організмі підлітків, молоді дорослих і дітей під час пандемії COVID-19. Дослідження охопило 1028 учасників: 359 дітей середнього віку 9,5 року, 385 підлітків віком близько 15,5 року та 284 молодих дорослих середнього віку 24,3 року.

Науковці порівняли зразки слини, зібрані до першого локдауну в березні 2020 року та після наступних обмежень у 2021–2022 роках. За допомогою чотирьох епігенетичних алгоритмів дослідники аналізували метилювання ДНК — хімічні мітки, які впливають на активність генів. Три з чотирьох алгоритмів показали зростання показників, пов’язаних із прискореним біологічним старінням. Зміни виявили не лише у підлітків, а й у дітей та молодих дорослих.

Стрес та соціальна ізоляція як чинники

Найвиразніший зв’язок із темпом епігенетичного старіння спостерігали у підлітків, які важче переживали пандемію. Особливо відчутним виявився брак соціальних контактів — неможливість спілкуватися з друзями та однолітками. При цьому дослідники виявили, що зміни були пов’язані також зі станом здоров’я учасників ще до пандемії та соціально-економічним становищем їхніх родин. Об’єктивні чинники, зокрема суворість карантинних обмежень і рівень захворюваності в регіонах, не пояснювали цих змін.

Обмеження дослідження та альтернативні результати

Епігенетичні показники не вимірюють фізичний вік людини буквально. Вони аналізують певні зміни в ДНК і на їхній основі оцінюють біологічний темп старіння. Однак такі показники не дають змоги визначити, скільки років людина проживе або чи захворіє в майбутньому.

У дослідження є суттєві обмеження. Всі учасники пережили пандемію, тому вчені не мали контрольної групи без впливу COVID-19. Частину епігенетичних алгоритмів розробляли на основі зразків крові дорослих, а не слини дітей і підлітків, що ускладнює інтерпретацію результатів. Інше дослідження науковців із Техаського університету в Остіні, опубліковане 2025 року, не виявило значущих відмінностей в епігенетичних показниках дітей, які пережили пандемію, порівняно з тими, чиї зразки збирали до неї.

Деніел Белскі з Колумбійського університету вважає результати цікавими, але наголошує на необхідності повторити дослідження на незалежній групі учасників. Науковці також поки не знають, чи зберігаються виявлені зміни після завершення стресового періоду та чи впливають вони на здоров’я людини через роки.

Психологічні та соціальні наслідки пандемії

Пандемія могла впливати на молодь не лише через біологічні процеси. Аналіз даних понад 7 тисяч американців показав, що під час тривалих обмежень у людей віком до 30 років змінювалися окремі риси характеру — сумлінність, доброзичливість і відкритість до нового. Брак живого спілкування пов’язаний з роботою мозку та загальним самопочуттям, а тривала ізоляція асоціюється з підвищеними ризиками для здоров’я. Для підлітків, що перебувають на етапі активного формування соціальних зв’язків, вимушене дистанціювання могло бути особливо складним.

Масштабне дослідження у США охопило близько 598 тисяч дорослих і виявило, що люди віком 18–64 роки, які живуть самі, мали на 22% вищий загальний ризик смерті порівняно з тими, хто мешкає з іншими. При цьому проживання наодинці не обов’язково означає самотність — важливими залишаються дружні контакти й підтримка. Найбільші ризики виявили саме серед молодших дорослих.