Український валютний ринок опинився у стані, який складно назвати стабільним у класичному розумінні, але який водночас далекий від кризового. Попит на долари й євро на міжбанку стабільно перевищує пропозицію — за оцінками фінансистів, розрив сягає 15–20%. І це не тимчасове явище, а структурна риса воєнної економіки, яка навряд чи зникне найближчим часом.
Звідки береться дисбаланс
Причина дефіциту валюти лежить не в панічних настроях населення, а в реальних потребах економіки. Україна критично залежить від імпорту пального, енергетичного обладнання, техніки та комплектуючих — усе це купується за валюту, і обсяги таких закупівель під час війни лише зростають. Водночас експортна логістика ускладнена бойовими діями, атаками на інфраструктуру та обмеженими можливостями швидко нарощувати валютний виторг. До цього додається поведінковий фактор: частина бізнесу заздалегідь формує валютні запаси, щоб зафіксувати майбутні витрати за імпортними контрактами й убезпечитися від подальших коливань курсу. Це створює додатковий тиск на попит, який не пов’язаний з поточними розрахунками, а працює на випередження.
Чому дисбаланс не переростає у девальвацію
Ключовий елемент, який утримує ринок від різкого руху, — політика Національного банку. НБУ фактично виконує роль головного постачальника додаткової валюти, компенсуючи дефіцит через інтервенції. У серпні їх обсяг сягнув близько 4,82 мільярда доларів, тобто понад мільярд доларів щотижня в середньому. Це і є механізм так званої керованої гнучкості: курс не заморожений, він реагує на ринкову ситуацію, але амплітуда руху штучно згладжується регулятором, аби уникнути стрибків, що можуть підірвати довіру до гривні.
Саме тому психологічна позначка 45 гривень за долар, яка вже з’являється в окремих обмінниках, поки не перетворюється на стійку норму для всього ринку. Щоб вона закріпилася системно, потрібен значно потужніший імпульс — наприклад, суттєве скорочення міжнародного фінансування, різкий стрибок імпортних потреб, посилення інфляційних очікувань або зміна самої валютної політики НБУ. Жодного з цих факторів наразі не спостерігається в критичній формі.
Резерви як запобіжник
Ресурс для інтервенцій залишається достатнім. Міжнародні резерви на початок вересня становили 48,7 мільярда доларів, що покриває приблизно чотири місяці майбутнього імпорту — прийнятний рівень буферу. До кінця року НБУ очікує їх зростання до приблизно 70 мільярдів доларів завдяки міжнародній фінансовій підтримці. Це означає, що спроможність регулятора стримувати різкі коливання курсу найближчими місяцями не повинна суттєво знизитися, навіть якщо тиск на валютний ринок збережеться.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Інфляційний канал і воєнні ризики
Другий важливий тригер для курсу — інфляція. Річний показник у серпні становив 8,1%, а НБУ прогнозує прискорення приблизно до 10% за підсумками року. Додатковий тиск на ціни створюють наслідки атак на логістичну та енергетичну інфраструктуру, причому ефект від них проявляється не миттєво, а з затримкою: бізнесу потрібен час, щоб переорієнтувати маршрути, порахувати нову собівартість перевезень і поступово перенести додаткові витрати у кінцеві ціни. Тому саме осінь може стати періодом, коли інфляційні наслідки останніх атак стануть виразнішими — за оцінками НБУ, додаткові логістичні витрати здатні додати близько 0,4–0,6 відсоткового пункта до річної інфляції до кінця року.
Чому гривня поки утримує позиції
Попри ці ризики, гривневі інструменти залишаються привабливими. На відміну від періодів, коли вибір фактично стояв між гривнею без доходу та валютою, зараз депозити й ОВДП пропонують досить високу номінальну ставку. Це формує реальний бар’єр для масового перетікання заощаджень у валюту і частково пояснює, чому дефіцит на міжбанку не трансформується в паніку на готівковому ринку.
На найближчий тиждень базовий коридор для долара на міжбанку прогнозується на рівні 44,4–44,8 гривні, для євро — 51,5–52,5 гривні, з урахуванням світового співвідношення пар у межах 1,15–1,17. Щоденний крок курсових змін очікується мінімальним — до кількох копійок на міжбанку і трохи ширшим в обмінниках, а тижневі відхилення від стартового рівня, ймовірно, не перевищать 1–1,5%. Це не ознака стабілізації в довгостроковому сенсі, а радше баланс сил, який тримається на інтервенціях, резервах і ставках — і може змінитися, якщо хоча б один з цих факторів послабне.
