Пропозиція повернути Україні право продавати надлишки газу за кордон звучить не вперше, але цього разу вона супроводжується конкретними розрахунками втрат. Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко пропонує перенести на газовий ринок логіку, яка вже кілька років працює в електроенергетиці: є профіцит — продаєш, виникає дефіцит — купуєш. Проста на вигляд формула насправді описує фундаментально інший спосіб організації ринку, ніж той, що діє в Україні зараз.
Звідки з’явилася заборона на експорт газу
Нульові експортні квоти на газ українського походження Кабмін запровадив на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Логіка була зрозумілою: у момент максимальної невизначеності держава прагнула гарантувати, що весь видобутий ресурс залишається всередині країни і працює на проходження опалювальних сезонів та потреби промисловості. Це рішення мало сенс у гострій фазі кризи, коли ринок електроенергії теж переживав період повної закритості.
Але газовий ринок відрізняється від електроенергетичного за одним ключовим параметром: газ можна зберігати. Підземні сховища дозволяють накопичувати ресурс роками наперед, а не балансувати виробництво й споживання в режимі реального часу, як це відбувається з електрикою. Саме тому жорстка заборона на експорт, виправдана в перші місяці війни, з часом перетворилася на структурне гальмо для галузі.
Як працює модель «профіцит — експорт, дефіцит — імпорт»
Суть пропозиції Омельченка в тому, щоб газовий ринок функціонував за тим самим принципом, що й ринок електроенергії: наявність вільних обсягів автоматично відкриває можливість продажу за кордон, а виникнення нестачі — компенсується імпортом. Це не про постійний експорт заради експорту, а про гнучкий механізм, який реагує на реальний баланс попиту і пропозиції всередині країни.
Ключова відмінність від нинішньої моделі — відсутність ручного регулювання цін і жорсткої прив’язки видобутку виключно до внутрішнього ринку. Коли приватна компанія знає, що надлишок продукції завжди можна реалізувати — чи то на внутрішньому, чи на зовнішньому ринку за ринковою ціною, — у неї з’являється економічний стимул нарощувати видобуток. Коли ринок закритий, а ціни встановлюються в ручному режимі, такого стимулу немає: заробити на додаткових обсягах неможливо, тож інвестувати в буріння нових свердловин стає невигідно.
Ціна закритого ринку для галузі
Наслідки чинної моделі експерт ілюструє конкретною динамікою. До повномасштабної війни приватні газовидобувні компанії активно нарощували виробництво і вийшли на рівень до 5 млрд кубометрів на рік. Після запровадження заборони на експорт, падіння внутрішнього споживання та звуження ринку збуту ці ж компанії почали скорочувати і видобуток, і інвестиції.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
За підрахунками Омельченка, за чотири з половиною роки галузь втратила близько 6 млрд кубометрів газовидобутку. Якби хоча б половину цих обсягів вдалося експортувати, це були б значні надходження, які можна було б реінвестувати в нове буріння, нарощування видобутку, податкові платежі до бюджету та фінансування оборони. Замість цього закритий ринок призвів до зворотного ефекту: скорочення виробництва замість його зростання.
Хто програє від нинішньої моделі
- Приватні газовидобувні компанії — втрачають стимули інвестувати у розширення видобутку
- «Нафтогаз» — його фінансовий стан погіршується через регульовані ціни
- Державний бюджет — недоотримує податкові надходження від потенційного зростання видобутку
- Оборонний сектор — опосередковано втрачає ресурс, який могли б давати додаткові інвестиції
Омельченко прямо називає нинішню модель контрпродуктивною: вона одночасно послаблює «Нафтогаз» і стримує приватний видобуток, оскільки інвестувати немає сенсу, коли ціни визначаються не ринком, а адміністративним рішенням.
Контекст запасів газу і момент для дискусії
Показово, що дискусія про лібералізацію експорту газу виникає на тлі рекордного накопичення запасів. За даними Міненерго, Україна достроково зібрала обсяг газу, необхідний для базового сценарію проходження опалювального сезону 2026/2027. Станом на кінець серпня 2026 року у підземних сховищах уже перебувало 14,6 млрд кубометрів газу.
Саме такий рівень запасів робить аргумент на користь експорту особливо актуальним: якщо базові потреби сезону закриті наперед, то питання про долю додаткових обсягів газу — тримати їх мертвим капіталом у сховищах чи монетизувати через продаж за кордон — перестає бути суто теоретичним. Модель, за якою профіцит автоматично конвертується у валютну виручку, а не консервується без економічної віддачі, виглядає логічним наступним кроком у розвитку газового ринку України.
