Заява в. о. міністра закордонних справ Андрія Сибіги про необхідність термінового рішення щодо заморожених активів Росії — не риторичний жест, а сигнал про те, що традиційні джерела фінансової підтримки України вичерпують запас міцності. Коли дипломат називає цифру у понад 600 мільярдів доларів збитків, оцінену Світовим банком, він фактично окреслює масштаб проблеми, який жодна двостороння донорська програма покрити не здатна. Це вже не питання гуманітарної допомоги, а питання перерозподілу фінансового навантаження війни.
Чому саме заморожені активи, а не нові кредити
Логіка українського МЗС проста: кошти, які належать державі-агресору, мають компенсувати шкоду, яку ця держава завдала. Це принципово інша конструкція, ніж позики чи гранти партнерів, — вона не створює нового боргового навантаження на український бюджет і не залежить від щорічних рішень парламентів країн-донорів про виділення нових траншів. Саме тому Сибіга наголошує, що йдеться про пряме використання російських коштів, а не про черговий пакет допомоги.
Водночас механізм досі не запрацював у повному обсязі. Замість передачі активів Україні лідери ЄС погодили кредит на 90 мільярдів євро — рішення, яке зберігає боргову природу підтримки і залишає найбільший масив заморожених коштів недоторканим. Це компромісний варіант, який виник саме тому, що серед країн-членів немає одностайності щодо юридичних і фінансових ризиків прямого використання активів.
Бельгійський вузол
Не випадково Сибіга окремо відзначив роль Бельгії. Саме ця країна володіє більшістю заморожених коштів і саме вона раніше відмовилася спрямувати їх на підтримку Києва. Це не політична примха, а наслідок того, що фінансова інфраструктура, через яку проходять ці активи, зареєстрована на бельгійській території. Будь-яке односторонньо ухвалене рішення про конфіскацію чи перерозподіл цих коштів створює для Бельгії пряму юридичну відповідальність і ризик судових позовів з боку Росії в міжнародних інстанціях.
Тому позиція Брюсселя обережна: країна готова обговорювати механізми, але не готова брати на себе одноосібний ризик. Це підтверджує і формулювання Сибіги про те, що рішення має бути колективним і колективною відповідальністю — тобто розподіленим між усіма членами ЄС, а не покладеним на одну юрисдикцію.
Пошук нової архітектури управління
Показово, що вже влітку колишні високопосадовці Німеччини, Франції та США запропонували передати заморожені активи під управління новій структурі Євросоюзу. Ідея тут не лише в тому, щоб знайти технічний спосіб використання коштів, а в тому, щоб убезпечити їх від політичного впливу — як з боку Кремля, так і з боку адміністрації Трампа. Це вказує на розуміння того, що доля активів залежить не тільки від юридичної конструкції, а й від політичної кон’юнктури в ключових державах-партнерах.
Створення окремої наднаціональної структури дозволило б розділити функцію зберігання активів і функцію ухвалення рішень про їх використання, знявши частину навантаження з Бельгії та убезпечивши процес від зміни політичного курсу в окремих столицях.
Що це означає для української стійкості
Для України питання заморожених активів — це питання макрофінансової стабільності в найширшому сенсі. Кредитна модель підтримки, на яку зараз спираються партнери, працює, але має межу: борги накопичуються, а відновлення інфраструктури, зруйнованої на суму, порівнянну з річним ВВП багатьох європейських економік, вимагає ресурсу іншого масштабу і, головне, іншої природи — не позикового, а компенсаційного.
- Пряме використання активів зняло б частину боргового тиску з українського бюджету.
- Колективна відповідальність країн ЄС знижує юридичні ризики для окремих держав, зокрема Бельгії.
- Створення окремої структури управління активами може убезпечити процес від політичних змін серед партнерів.
Сибіга дав зрозуміти, що Київ буде піднімати це питання не лише в європейських столицях, а й ширше — це натяк на те, що дискусія виходить за межі суто європейського треку і торкається загальної архітектури міжнародної фінансової відповідальності за наслідки війни.
