Угода між Литвою та українською компанією DEMZ про будівництво підприємства з випуску боєприпасів в Алітусі та Пріенайському районі — це не поодинокий інвестиційний проєкт, а елемент значно ширшого процесу: перенесення частини виробничих потужностей українського ОПК на територію країн НАТО. Подібна логіка вже реалізується у Німеччині, Данії та Румунії, де українські виробники відкривають спільні підприємства або ліцензійні виробництва. Литовський майданчик додає до цієї мережі ще одну точку — і географічно вона має особливе значення.
Алітус і Пріенайський район розташовані у південній Литві, поблизу кордону з Білоруссю та недалеко від Сувалківського коридору — вузької смуги території між Калінінградською областю РФ і Білоруссю, яку військові планувальники НАТО вважають одним із найвразливіших місць східного флангу альянсу. Розміщення виробничих потужностей у цьому регіоні виконує подвійну функцію: скорочує плече постачання для України і водночас створює локальну промислову базу для власне литовської та балтійської оборони.
Чому виробництво переносять ближче до лінії фронту
Централізоване виробництво боєприпасів у кількох великих країнах-виробниках протягом двох років війни виявило структурну проблему: логістичні ланцюги від заводу до складу, а потім до фронту довгі, залежать від транспортної інфраструктури і вразливі до затримок бюрократичного та політичного характеру. Розосередження виробництва по кількох країнах НАТО, включно з тими, що межують із зоною конфлікту, скорочує час і відстань постачання, а також знижує ризик, що виробництво в одній країні стане заручником внутрішньополітичної ситуації.
Проєкт DEMZ у Литві передбачає не лише випуск боєприпасів, а й проведення наукових досліджень та розробку нових рішень. Це принципово відрізняє його від суто складального виробництва за ліцензією: йдеться про перенесення частини компетенцій і конструкторської роботи, а не лише фізичних потужностей. Для української оборонної промисловості це означає закріплення присутності в європейському технологічному ланцюгу — з можливістю впливати на стандарти й номенклатуру продукції, яка згодом піде не лише в Україну, а й союзникам за нормами НАТО.
Терміни і масштаб проєкту
Заявлені терміни доволі показові для розуміння реального стану справ у оборонній промисловості Європи. Будівельні роботи в Пріенайському районі мають розпочатися лише восени 2026 року, а виробництво — запрацювати наприкінці 2027-го. Це означає, що ефект від проєкту на поточну динаміку бойових дій буде нульовим щонайменше найближчі два роки — рішення працює на середньострокову й довгострокову перспективу, а не на закриття дефіциту боєприпасів тут і зараз.
- До 450 нових робочих місць в Алітусі та Пріенайському районі
- Пошук персоналу різної кваліфікації з окремими програмами навчання
- Продукція орієнтована передусім на Збройні сили України
- У перспективі — постачання союзникам за стандартами НАТО
- Проєкт включає власний науково-дослідний компонент
Паралельні процеси: Firefly і тиск у Сенаті США
Литовський проєкт варто розглядати в одному контексті з двома іншими подіями. Міністерство оборони України випробувало новий клас керованих боєприпасів Firefly, які найближчим часом підуть у серійне виробництво. Це свідчить про паралельний розвиток двох напрямів озброєння: масового виробництва звичайних боєприпасів для покриття кількісного дефіциту та розробки більш технологічних керованих систем підвищеної точності. Друге дозволяє частково компенсувати нестачу першого — точніший боєприпас потребує меншої кількості пострілів для ураження цілі.
Водночас у Сенаті США обговорюють прискорення передачі Україні 155-мм артилерійських снарядів і зарядів для HIMARS та GMLRS — тобто найбільш дефіцитних категорій боєприпасів, на які фронт має постійний попит. Це показує, що навіть за нарощування власного та європейського виробництва питання швидкого постачання найбільш ходової номенклатури залишається залежним від рішень американського законодавця. Литовський завод DEMZ у цій картині — довгострокова інвестиція у структурну автономію постачання, тоді як американська ініціатива в Сенаті — інструмент вирішення поточного дефіциту.
Разом ці три процеси окреслюють загальну траєкторію: коаліція союзників намагається одночасно закрити короткострокові потреби фронту через прискорене постачання наявних запасів і будувати розподілену виробничу базу, стійку до політичних та логістичних збоїв у довгостроковій перспективі.
