Повернення праху Євгена Коновальця до Києва — не лише церемоніальна подія. Це чергова ланка в послідовній роботі держави з формування історичної тяглості між добою визвольних змагань початку двадцятого століття та нинішньою війною. Те, що урочистості відбулися саме за участі 3-го армійського корпусу та його командира Андрія Білецького, а не виключно цивільних інституцій пам’яті, вказує на конкретний механізм: армія сама стає носієм і транслятором історичного наративу.
Коновалець як постать зручний для такої роботи з кількох причин. Він одночасно полковник Армії УНР, командир Січових стрільців і засновник Організації українських націоналістів — тобто фігура, що з’єднує військову традицію державності УНР із підпільним рухом опору совєтській владі. Його вбивство радянськими спецслужбами у 1938 році в Роттердамі дає прямий сюжетний місток до сучасної боротьби проти тієї ж системи, яка сьогодні продовжується в іншій формі.
Логіка Національного військового меморіального кладовища
Перепоховання Коновальця — не поодинокий акт, а частина вже вибудованої послідовності. У травні на Національному військовому меморіальному кладовищі віддали шану Андрію Мельнику, соратнику Коновальця по Січових стрільцях. Тепер туди ж переносять прах самого Коновальця. Білецький публічно окреслив і подальший вектор — наступною очікуваною постаттю він назвав Симона Петлюру.
Це означає, що НВМК функціонує не просто як місце поховань, а як інструмент побудови пантеону, де фігури різних течій українського визвольного руху свідомо збираються в одному символічному просторі. Показово, що серед пріоритетів називають і повернення останків, які досі перебувають на території Росії, зокрема Ярослава Мудрого — це окреслює наступний, значно складніший рівень такої політики, залежний уже не лише від внутрішніх рішень, а від зовнішньополітичної ситуації.
Символічне подолання розколу
Смерть Коновальця у 1938 році спричинила розкол ОУН на два табори — мельниківців і бандерівців, конфлікт, який роками визначав внутрішню динаміку націоналістичного руху. У церемонії свідомо згадали кадри 1958 року, коли Степан Бандера й Андрій Мельник разом поклали квіти на могилу Коновальця в Роттердамі — попри розкол, обидва визнавали спільного засновника.
Цей епізод використовують сьогодні як модель: попри історичні розбіжності між течіями руху, держава пропонує об’єднавчу постать, довкола якої можливе спільне вшанування. У ширшому контексті це працює як механізм консолідації різних історичних наративів під одним державним дахом — НВМК стає місцем, де суперечності минулого знімаються самим фактом спільного поховання.
Роль армії у трансляції наративу
Характерно, що церемонію супроводжували предмети конкретної матеріальної спадщини — бронемашина 1917 року випуску та гармата Обухівського заводу 1908 року, з написом «Отаман Коновалець» на броні. Це не випадковий реквізит, а свідомий прийом: історична техніка часів УНР безпосередньо поєднується з сучасним військовим підрозділом, який її використав для церемонії.
Слова бійців 3-го армійського корпусу про «Треті визвольні змагання» прямо вписують нинішню війну в одну лінію з боротьбою часів УНР та підпіллям ОУН. Це не випадкова риторика окремих військових — вона узгоджується з публічною позицією командування корпусу, яке артикулює необхідність Національного пантеону героїв як цілісного проєкту.
Наслідки для системи
Практичний результат такої політики — у тому, що армія перестає бути виключно виконавцем бойових завдань і бере на себе роль інституції, яка формує історичну свідомість суспільства. НВМК як фізичний об’єкт стає точкою збирання розрізнених постатей визвольного руху в єдину державну наративну структуру.
- Послідовність перепоховань (Мельник, Коновалець, анонсований Петлюра) свідчить про плановий, а не ситуативний характер процесу
- Армійські підрозділи дедалі активніше долучаються до церемоній історичної пам’яті поряд із церквою та державними інституціями
- Проблема повернення останків з території Росії окреслена як окремий, значно складніший напрям майбутньої роботи
Офіційне перепоховання Коновальця заплановане на найближчі вихідні — це перетворить символічний акт вшанування на завершену державну процедуру, яка закріпить його місце в новоствореному військовому пантеоні поруч із соратниками по Січових стрільцях.
