Українське керівництво дедалі більше усвідомлює, що без прямої участі Вашингтона будь-яка домовленість про завершення війни залишиться нежиттєздатною. Але саме тут і виникає розкол у поглядах серед українських посадовців: одні бачать у американському посередництві шанс на прийнятний мир, інші — ризик опинитися під тиском заради швидкого результату, вигідного передусім самій адміністрації Трампа.
Дві школи думки в Києві
Перша позиція виходить з того, що без Вашингтона війну завершити практично неможливо, і тому варто приймати будь-яку форму залучення американської сторони — включно з дипломатичними зусиллями посланців Трампа Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера. Прихильники цього підходу сподіваються, що саме особистий візит переговорної команди до Києва дасть шанс виробити угоду, яку українська сторона зможе реально прийняти.
Проблема в тому, що обіцянку відрядити цю команду до Києва Трамп давав неодноразово, і досі жодного разу не виконав. При цьому і Кушнер, і Віткофф встигли по кілька разів побувати в Москві. Ця асиметрія — коли переговірники їдуть до Росії, але не до України — сама собою породжує тривогу серед українських чиновників щодо того, чиї аргументи Вашингтон почує першими.
Друга точка зору більш насторожена. Вона виходить з логіки внутрішньої політики Білого дому: якщо адміністрація зазнає невдач в інших миротворчих ініціативах, вона намагатиметься компенсувати це швидкою перемогою деінде. Найсвіжіший приклад — відмова Ізраїлю від укладеної за посередництва Вашингтона угоди щодо Гази. Якщо додати сюди й непевні перспективи щодо Ірану, картина складається невтішна: адміністрація накопичує зовнішньополітичні провали і потребує хоч якогось успіху, щоб продемонструвати ефективність своєї дипломатії.
Чому Україна може стати компенсацією за інші невдачі
Ризик у тому, що бажання показати результат не тотожне бажанню домогтися справедливого результату. Якщо мирні переговори з Росією перетворяться на спосіб Вашингтона записати собі перемогу, тиск може бути спрямований не на Москву, а на Київ — саме тому, що Україна залежить від американської підтримки набагато сильніше, ніж Росія залежить від визнання США. Одне з джерел видання прямо вказує: невдача в будь-якому іншому напрямку — Іран, Газа — підвищує мотивацію адміністрації досягти успіху чи бодай його видимості деінде.
Водночас є й обставина, що працює на користь Києва. Адміністрація Трампа мала звичку послаблювати тиск на Москву після телефонних розмов чи зустрічей із Путіним — модель поведінки, яка неодноразово повторювалася. Але хід бойових дій зараз змінюється на користь України, і це теоретично може перервати цю тенденцію: якщо ситуація на фронті складається не на користь Росії, аргумент про необхідність поступок Москві втрачає вагу.
Позиція Фріда та роль невизначеності Москви
Колишній помічник державного секретаря у справах Європи Даніель Фрід оцінює перспективи так: з огляду на проблеми з Іраном і відмову Нетаньягу підкоритися вимогам Трампа щодо Гази, Україна серед усіх напрямків зовнішньої політики Вашингтона має найкращі шанси на сприятливий результат у найближчій та середньостроковій перспективі. Ця оцінка суперечить побоюванням про те, що Київ стане розмінною монетою заради чужого зовнішньополітичного піару — і саме ця суперечність визначає внутрішню дискусію в українському керівництві.
На тлі цих роздумів заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков заявив, що Москві нібито нічого не відомо про нові пропозиції щодо мирного процесу, які Україна передала США. Ця відповідь — типовий прийом ухилення: вона дозволяє Кремлю формально дистанціюватися від будь-яких деталей, водночас не відмовляючись від самого процесу перемовин. Для Москви вигідно тримати невизначеність, поки не стане ясно, наскільки сильно Вашингтон готовий тиснути саме на Київ.
Саме ця невизначеність і формує головний ризик для України: мирні переговори з Росією можуть перетворитися не на пошук балансу інтересів, а на процес, у якому темп і зміст угоди диктуватимуть зовнішні щодо самого конфлікту чинники — внутрішньополітичні потреби Білого дому та бажання компенсувати провали на інших напрямках.
