Ухвалення Сенатом законопроєкту про нові санкції проти Путіна голосами 86 проти 11 — подія, яку варто читати не лише як черговий пакет обмежень проти Москви. Це радше спроба Конгресу знайти інструмент тиску там, де попередні санкційні режими вже вичерпали ефективність, і водночас — ризикований експеримент з передачею президенту повноважень, які американська судова система нещодавно намагалася обмежити.
Логіка авторів документа проста: Путін продовжуватиме війну, доки вважає її вигіднішою за мир. Традиційні санкції — заморожування активів, обмеження для банків, персональні обмеження проти чиновників — не змінили цього розрахунку. Тому в законопроєкті з’явився принципово інший інструмент: мита до 100% проти країн, які купують російські енергоносії або допомагають Москві обходити вже наявні обмеження.
Чому Конгрес обирає мита, а не лише санкції
Ключова проблема, яку намагається вирішити документ, — так званий тіньовий флот танкерів, що вивозить російську нафту в обхід санкційних режимів. Контролювати цей флот напряму складно: судна змінюють прапори, страхові схеми, маршрути. Натомість покарати покупців — тих, хто продовжує імпортувати російські вуглеводні, — технічно простіше. Це переносить тиск із самої Росії на її торговельних партнерів, змушуючи їх обирати між дешевою російською нафтою та доступом до американського ринку.
Саме тут виникає перша серйозна проблема документа. Мита — інструмент, який б’є не лише по супротивнику, а й по власній економіці та союзниках. The Economist прямо вказує на ризик торговельної війни з Індією, одним із найбільших покупців російської нафти після початку повномасштабного вторгнення. Розширення такого тиску може означати не лише дипломатичне напруження, а й реальне подорожчання енергоносіїв і товарів для американських споживачів.
Повноваження президента, які Верховний суд уже намагався обмежити
Другий і, за оцінкою видання, більш системний ризик — конструкція самих повноважень. Законопроєкт дозволяє президенту скасовувати або коригувати мита, посилаючись на власне трактування «національних інтересів США». Це формулювання настільки широке, що фактично залишає рішення на розсуд однієї людини.
Тут важливий історичний контекст: Трамп уже намагався одноосібно запроваджувати мита, посилаючись на економічну надзвичайну ситуацію, але у лютому Верховний суд відхилив таку юридичну аргументацію. Новий законопроєкт, за оцінкою The Economist, фактично відкриває інший шлях до тих самих повноважень — тільки цього разу з санкцією Конгресу. Це і викликає занепокоєння: судова гілка влади поставила бар’єр, а законодавча може його обійти власним рішенням.
Що документ передбачає по суті
- Посилення санкцій проти Путіна, російських посадовців, енергетичних проєктів і фінансових установ
- Мита до 100% проти країн — покупців російських енергоносіїв та тих, хто допомагає обходити санкції
- Право президента скасовувати або змінювати мита залежно від дій країни щодо російської нафти й газу
- Додаткові санкції проти тіньового флоту, олігархів і державних підприємств Росії
Двопартійна підтримка такого масштабу — рідкісне явище на тлі гострої політичної поляризації у Вашингтоні, і це показує, наскільки консенсусним у Конгресі залишається запит на тиск проти Росії. Але сама широка підтримка не знімає структурної проблеми документа: він поєднує правильну мету з інструментом, який можна застосовувати вибірково і непередбачувано.
Альтернатива, яку пропонує видання
The Economist наголошує, що є менш ризикований спосіб посилити тиск на Росію, не створюючи нових торговельних повноважень для президента. Йдеться про допомогу Україні у нарощуванні власного виробництва систем Patriot через відповідні ліцензії. Логіка тут інша: США мають обмежені запаси цих комплексів, значна частина яких була використана під час війни з Іраном, тож пряме нарощування українського виробничого потенціалу дало б стійкіший ефект, ніж торговельний тиск із непередбачуваними наслідками для світової торгівлі.
Законопроєкт ще має пройти Палату представників, і саме там, на думку видання, положення про мита варто переглянути або вилучити. Доля документа тепер залежить від того, чи вдасться знайти баланс між жорсткішим тиском на Росію та збереженням контролю Конгресу над торговельною політикою — питання, яке виходить далеко за межі власне російського напрямку.
