На Дніпропетровщині Сергій Довгаль вже багато років асоціюється з партією «Батьківщина». І як журналіст, і як людина, виборець, він обрав саме цю політичну силу. Сергій Миколайович говорить, що тримає в команді саме віра в справедливість, в те, що вона, нарешті, переможе. За умови, що не буде знову боїв без правил…
Народився відомий журналіст і юрист у селі Адамівка на Чернігівщині, де й жив до закінчення школи. Сергій Миколайович згадує, що це були часи, коли ще й телевізорів ні в кого не було, а тільки радіо, яке в хаті батьки не вимикали цілодобово, навіть на час сну. А ще тоді всі передплачували газети і журнали. «Пам’ятаю, у нас на паркані висів, так би мовити, поштовий термінал на 10 хат, листоноша кожного дня приїздив з величезною сумкою, ледь запихаючи для вдячних сільських читачів численні друковані видання. Мій батько передплачував їх щонайменше п’ять: журнали “Перець”, “Радянська жінка”, газети “Сільські вісті”, “Спортивна газета”, всі навіть не пригадаю. Я все це жадібно перечитував від кірочки до кірочки. А тому який ще у мене міг бути вибір у житті?».
Шлях Сергія Довгаля у журналістику розпочався ще з 7 класу. Вже у цьому віці він брав участь у різних районних спортивних змаганнях, про одне з яких у нього виникла ідея написати матеріал до районної газети. Вона мала назву, як для нинішніх часів, вельми цікаву – “Комуністична праця”. І його допис опублікували! А потім прийшов поштою перший гонорар. Хлопець від радості буквально стрибав. Цілих 94 копійки! Такі гроші на ті часи були просто шалені. Адже, для прикладу, коробка сірників у магазині коштувала 1 копійку, а пляшка лимонаду, який тоді пити дуже любили, 5 копійок. А тут відразу прийшли кошти на відразу 10 таких пляшок! Отож після такого шаленого дебюту Сергія вже ніщо не могло спинити. Писав надалі до газети про все, що тільки можливо.
Відразу після школи поїхав вступати до Дніпропетровського державного університету. На філологічний факультет, але з прицілом на журналістику. З 2 – го курсу на факультативне відділення відбирали 25 студентів зі 100, на якому до самого завершення навчання Сергій був старостою. Курси на ньому вели відомі на ті часи постаті, як власний кореспондент газети “Правда” по Дніпропетровській області Олександр Нижегородов, редактори газет “Зоря” та “Днепровская правда” Георгій Бурейко та Володимир Кузьмінецький і ще багато цікавих особистостей. Звісно, були і курси, які сьогодні можуть сприйматися щонайменше анекдотично, наприклад, “Критика буржуазної журналістики”, але хіба могли студенти тоді проти цього хоча б якось протестувати?
Вже з 5 – го курсу Сергій Довгаль почав офіційно працювати журналістом. Першим його робочим місцем стала багатотиражна газета “Трибуна будівельника” тресту “Дніпроспецбуд”, редактором якої була Лариса Тарасенко.
Потім Довгаля запросили до обласної молодіжної газети “Прапор юності”, де він спершу працював кореспондентом, а потім – завідуючим відділом. Це видання на ті часи мало популярність неабияку – його наклад згодом став сягати близько 100 тисяч примірників. Для нинішніх часів це може здатися чимось неймовірним. Адже це вже був період так званої горбачовської перебудови, коли можна було писати те, що ще недавно не допускалося навіть в думках. А молоді та завзяті гори готові були звернути у пошуках цікавих та сміливих тем! І саме за темами ганялися не по телефону, і не по інтернету, а мчали за ними особисто туди, на місце, навіть до найглибшої глибинки.
Потім Сергія Довгаля запросили до всеукраїнської газети “Україна молода”, якій він віддав цілих 26 років, працюючи на посадах власного кореспондента по Дніпропетровській та Запорізькій областях, начальника юридичного відділу.
Крім того, Сергій Довгаль є сценаристом та режисером близько 100 фільмів. Найголовнішим для нього принципом у журналістиці було: писати правду і тільки правду. Його намагався дотримуватися завжди, навіть, коли ця правда була ризиковано “колючою”.
Головне, що жив цікавим, багатим на події життям, тим паче, будучи людиною емоційною, схильною до романтики. Надто ж, коли ще за радянських часів почалися демократичні процеси, які сприйняв справді до глибини душі. І коли у Львові почалися масові багатотисячні акції на захист української мови, без роздумів поїхав на тиждень туди. Коли Литва першою серед усіх колишніх радянських республік стала заявляти про свою свободу і незалежність, а “Саюдіс” став проводити небачені як для тих часів акції, Сергій Довгаль сів на літак. Якихось три години польоту від Дніпра – і прибув до Вільнюса підтримувати литовський народ. Найбільше запам’яталося, як на якомусь зібранні обережно почав звертатися до мітингуючих: “Братья-литовцы, вы меня простите, но вынужден обращаться к вам на ненавистном вам русском языке, потому что украинского вы не понимаете…», зчинився такий галас: «Говори на украинском – мы все понимаем». Тоді виступав тільки солов’їною, хоч і сумнівався, що його хтось особливо розумів. Щоправда, всі аплодували гаряче і натхненно.
Сергій Довгаль постійно займається громадською діяльністю. Зараз органічно поєднує журналістику з юридичною діяльністю, чим може, допомагає людям.
З 2005 року доля пов’язана його з Всеукраїнським об’єднанням “Батьківщина”. Сталося це на хвилі Помаранчевої революції, коли Сергій Довгаль очолював агітаційну компанію кандидата у Президенти Віктора Ющенка в Індустріальному районі Дніпропетровська. А потім було всім відоме глибоке розчарування, на тлі якого Довгалю запропонували очолити прес-службу обласної партійної організації “Батьківщина”, яка тільки починала формуватися. Згодом був кандидатом до обласної ради від цієї політичної сили.
Тепер же він щасливий усвідомлювати, що доля у цьому, зважаючи на такий життєвий шлях, розпорядилася дуже справедливо. Адже саме “Батьківщина” є чи не єдиною випробувано, справді проукраїнською політичною силою, яка ніколи не зраджувала українців, наших співвітчизників, а завжди дотримувалася принципу: “Справедливість є, і за неї варто боротися”.
