Сенатор-республіканець Джеймс Ланкфорд повернувся з Києва без чіткої обіцянки, якої чекав Володимир Зеленський. Палата представників лише планує розглянути санкції проти Росії у вересні, і навіть це формулювання сенатор супроводив застереженням: графік ухвалює не він. Для української сторони це означає ще один місяць очікування у процесі, який уже пройшов Сенат, але буксує на наступному етапі американської законодавчої машини.
Санкції проти Росії давно перетворилися на інструмент, ефективність якого залежить не лише від змісту, а й від швидкості ухвалення. Зеленський прямо пояснив логіку сенатору: кожен долар, який Росія отримує попри обмеження, конвертується в озброєння. Тому питання не в тому, чи будуть санкції жорсткими, а в тому, наскільки швидко вони запрацюють, поки триває активна фаза бойових дій.
Порожнеча після Грема
Візит Ланкфорда до Києва на щорічний захід до Дня незалежності України набув окремого символічного виміру через відсутність людини, яка роками уособлювала республіканську підтримку Києва в Конгресі, – сенатора Ліндсі Грема. Саме Грем разом із демократом Річардом Блюменталем розробляв пакет санкцій, який Сенат ухвалив на початку серпня. Після смерті Грема Ланкфорд узяв на себе просування цього законопроекту, закликаючи колег «завершити те, що він розпочав» – але прямо відмовився приміряти на себе роль головного адвоката України у Вашингтоні, назвавши цю функцію завеликою для однієї людини.
Це показова деталь для розуміння того, як влаштована підтримка України в американському Конгресі. Вона трималася не лише на партійних позиціях, а й на конкретних людях, готових проштовхувати непопулярні чи повільні рішення через процедурні перепони. Смерть Грема оголила крихкість цієї конструкції: пакет санкцій формально живий, пройшов Сенат, але тепер потребує нового політичного двигуна в Палаті представників.
Показово й те, що переговори із Зеленським велися неформально – за лаштунками молитовного сніданку, а не в офіційному форматі перемовин щодо озброєнь чи санкцій. Це вказує на те, що частина реальної дипломатичної роботи між Києвом і американським Конгресом відбувається поза протокольними каналами, через особисті контакти сенаторів обох партій.
Patriot і межі повноважень сенаторів
Друге прохання Зеленського стосувалося ракет-перехоплювачів Patriot – або їх постачання, або права на власне виробництво в Україні. Ланкфорд визнав, що не має відповіді на це питання і може лише «передати його далі». Показово, що Зеленський вже звертався з цим напряму до Дональда Трампа, обходячи Конгрес. Це відображає реальний розподіл повноважень: рішення про постачання конкретних систем протиповітряної оборони приймається виконавчою владою, а не законодавцями, тоді як санкційний тиск – переважно прерогатива Конгресу.
Ця роздвоєність каналів впливу – через президента щодо озброєнь і через Конгрес щодо санкцій – пояснює, чому Києву доводиться вести паралельну роботу на обох напрямках одночасно, не покладаючись на єдину точку прийняття рішень у Вашингтоні.
Дипломатичний фон
- Заступник постійного представника США при ООН публічно закликав обидві сторони припинити удари по цивільних об’єктах і повернутися за стіл переговорів, наголошуючи на відсутності військового вирішення конфлікту.
- Поїздка спецпосланців Трампа до Києва була відкладена, а не скасована – причиною названо погіршення безпекової ситуації в українській столиці на тлі посилення ракетних ударів і атак безпілотників.
Ці два сюжети розвиваються паралельно з санкційною історією і показують суперечливість американської позиції: одні представники адміністрації говорять про переговорний тиск на обидві сторони, інші сенатори просувають додаткові економічні санкції проти Росії як інструмент саме військового послаблення Москви. Для Києва це означає необхідність працювати одночасно з кількома групами впливу у Вашингтоні, жодна з яких не контролює весь процес одноосібно.
