Здоров'я
Україна сьогодні має найнижчий за останні 300 років коефіцієнт народжуваності – менше 0,7 дитини на жінку при потрібних для відтворення нації 2,2
Зміст
Повномасштабна війна лише прискорила процес, який тривав роками: молодь виїжджає, чоловіки – на фронті, населення старіє. Про масштаб демографічної кризи, безкоштовні програми для військових, кріоконсервацію біоматеріалу перед відправкою на фронт і те, чому українська репродуктивна медицина визнана однією з найкращих у світі, – Еспресо поговорив з відомим акушер-гінекологом і репродуктологом, засновником Мережі медичних центрів “Клініка професора Стефана Хміля”, професором Стефаном Хмілем.
“Ми займаємо останнє місце в світі за народжуваністю”
Наскільки гострою сьогодні є проблема репродуктивного здоров’я в Україні? Як повномасштабна війна вплинула на неї?
Це питання заслуговує уваги не лише медиків, а й усього суспільства – керівників країни, обласних і міських центрів. Тому що Україна на межі демографічної катастрофи, займаючи одне з останніх місць у світі за народжуваністю і одне з перших – за смертністю. За перше півріччя 2026 року в Україні смертність в 4 рази перевищувала народжуваність і становила відповідно 259,8 тис. та 73,3 тис.
За останніх 300 років це найнижчий показник народжуваності в нашій історії! Коефіцієнт фертильності – тобто скільки дітей у середньому народжує одна жінка за життя – два роки тому становив 0,7. Минулого року офіційних даних немає, але, вважаю, показник ще нижчий. Водночас для відновлення поколінь необхідно, щоб одна жінка за життя народила 2,13–2,15 дитини.
У 1992 році в Україні проживало 52 мільйони 200 тисяч людей. У 2012-му, коли активно діяли пільгові програми для молодих сімей, народилося 514 тисяч дітей. У 2024 році народилось 176 679 дітей, натомість минулого року – 168 778, про що свідчать офіційні дані Мін’юсту України. У порівнянні з довоєнним 2021 роком кількість новонароджених зменшилась в 1,6 раза. Це різкий обвал, який особливо посилився під час повномасштабної війни.
Молодь виїхала, жінки репродуктивного віку – за кордоном, чоловіки – на фронті, населення старіє. Нещодавно міністр соціальної політики озвучив цифру в 23–25 мільйонів населення. Це катастрофа, і соціологи прогнозують, що показник надалі знижуватиметься.
Ми відбудовуємо заводи, дороги – але хто буде на них працювати й жити? Нещодавно до мене на прийом приїхала пацієнтка із Хустського району на Закарпатті. Каже: “Стефане Володимировичу, хати пусті, молодь повиїжджала!” Це і є та катастрофа, про яку я кажу.
“Держава повинна створювати умови, щоб люди хотіли народжувати”
професор Стефан Хміль, фото: з особистого архіву Стефана Хміля
Що потрібно робити, аби люди були зацікавлені мати більше дітей?
Комплексний підхід. Утримання навіть однієї дитини сьогодні – велике фінансове навантаження для сім’ї, і важливо, щоб в державі була ефективна демографічна політика, спрямована на відтворення населення. У багатьох країнах діє прогресивна система: одна дитина – менший податок, дві – ще менший, три – мінімальний, плюс безкоштовний проїзд та інші пільги.
Стати батьками – це непростий шлях, який вимагає спеціальної підготовки та фахового підходу. В Україні кожна п’ята пара не може завагітніти самостійно. Зі 100 пар, у яких є безпліддя, тільки 50 звертаються до гінеколога чи уролога-андролога, з них лише 16 пар користується скеруванням до репродуктолога і тільки 4 пари починають лікування безпліддя.
І що зробити у такому випадку, щоб збільшити народжуваність? Перш за все, забезпечити пацієнтів достатнім рівнем медичної інформації про проблему безпліддя, аби вони могли запідозрити цю проблему у себе та не втрачаючи час, звернутись до потрібного спеціаліста.
Кажуть, що українська репродуктивна медицина за рівнем не поступається європейській, але держава не приділяє їй достатньо уваги. Чи так це?
Не сказав би, що держава не сприяє – низка державних програми вже започатковані, зокрема через НСЗУ. Але порівняно з тим, що робить, наприклад, сусідня Польща, цього вкрай недостатньо. Поляки щороку виділяють на допоміжні репродуктивні технології еквівалент близько 6 мільярдів гривень – без суттєвих обмежень: немає власної яйцеклітини – донорська, немає сперматозоїда – донорський, немає нічого – донорський ембріон. Головне, щоб жінка завагітніла.
В Україні послуги з безоплатного лікування безпліддя за допомогою допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) були вперше включені до програми медичних гарантій у 2024 році. Це стало справжнім проривом у підтримці репродуктивного здоров’я українців. На реалізацію цієї важливої програми у 2025 році державою було виділено понад 380 млн гривень. Лише за чотири місяці 2026 року за лікування безпліддя медичні заклади отримали 207 млн гривень. Це непорівнянні цифри, особливо враховуючи, що в Польщі немає цієї катастрофи з народжуваністю і попри це держава постійно намагається покращити показники. Я розумію, що нам кошти потрібні на фронт, але відродження нації – це також питання виживання країни.
Стосовно рівня нашої вітчизняної репродуктивної медицини скажу наступне. В Україні сьогодні доступний абсолютно весь спектр світових допоміжних репродуктивних технологій. Українські репродуктивні клініки не просто працюють на європейському рівні – за багатьма показниками результативності та рівнів сервісу часто ми випереджаємо провідні центри Європи. До нас приїжджають пацієнти з різних країн – і до війни, і зараз. Був випадок: пацієнтка з Тель-Авіва зробила 18 спроб екстракорпорального запліднення на батьківщині – безрезультатно. Приїхала до нас і завагітніла з другої спроби. Назвала доньку Стефанією… Аналогічних випадків можу назвати багато. Тобто рівень наших лікарів і можливостей високо цінується у світі і показує результати, адже досвід України унікальний у багатьох відношеннях.
До речі, нещодавно я повернувся з конгресу в Лондоні, де були представники понад 140 країн. Серед великої української делегації, честь презентувати Україну на ESHRE була надана Марії Хміль – доценту ТНМУ імені І.Я. Горбачевського, медичному директору мережі наших клінік. Особливо цінно мати можливість не лише презентувати результати наших наукових досліджень, а й розповісти міжнародній спільноті про реалії, в яких сьогодні працює українська репродуктивна медицина та живе наша країна…
Наприкінці виступу ми показали слайд із прапором України: поки ми працюємо над створенням нового життя, Росія продовжує руйнувати наші міста та вбивати цивільних щодня, – і показали кадри зруйнованих будинків у Києві… Це викликало сильну реакцію в залі.
Кріоконсервація для військових: “Чим швидше – тим краще”
фото: facebook Генеральний штаб ЗСУ
Періодично лунають розмови про збереження генофонду військових. Коли військовому варто задуматися про кріоконсервацію репродуктивного матеріалу?
Чим швидше, тим краще – ніхто не знає, яка ситуація складеться на фронті. Від початку повномасштабного вторгнення ми започаткували безкоштовні соціальні проєкти для заморозки біоматеріалу військових. На сьогоднішній день проведено понад 1500 заморозок сперматозоїдів чоловіків і яйцеклітин жінок.
Фізичні фактори війни – вибухи, поранення органів малого таза, термічні й хімічні впливи, тривале перебування в окопах – усе це негативно впливає на сперматогенез. Один пацієнт розповідав мені, як лежав цілу ніч у калюжі під дощем на позиції, на жаль, переохолодження й стрес не минають безслідно для репродуктивного здоров’я.
Постійний стрес, обстріли, викиди адреналіну й кортизолу пригнічують вироблення тестостерону та порушують функцію яєчників, можуть спричиняти передчасне виснаження яєчників у жінок. А близько 10% усіх поранень військовослужбовців – це травми статевих органів.
Тобто цю заморозку репродуктивного матеріалу варто робити ще до відправки на фронт?
Ідеально – одразу під час призову: командир частини мав би формувати списки хлопців репродуктивного віку й організовувати виїзд у найближчу відповідну клініку невеликими групами. Це не потребує великих коштів, а держава вже частково підтримує цей напрям, виділяючи кошти на безоплатні послуги із забору, кріоконсервації та зберігання репродуктивних клітин. Звісно, що тут є питання також до віку військовослужбовців, до того, чи вони мають дітей, чи хочуть ще, тобто індивідуальні позиції теж треба враховувати.
Але насправді, головна проблема – низька поінформованість. За даними Української асоціації репродуктивної медицини, кількість звернень військових на безкоштовні програми поки що мізерна порівняно з реальною потребою. Тому, на жаль, наразі позитивної тенденції в цьому питанні не помітно.
“Треба спростити бюрократію”
Які виклики залишаються невирішеними попри прогрес порівняно з тим, що було на початку повномасштабної війни?
Головне – врегулювати на рівні законодавства України використання біоматеріалу та постмортальну репродукцію вже зараз, не чекаючи закінчення війни. Важливо, щоб військові мали змогу залишати розпорядження про свій біоматеріал на користь дружини чи коханої – і після його загибелі вона мала право ним скористатися. Адже це діти загиблих героїв…
Держава фінансує зберігання зразків загиблого військового три роки – далі це має оплачувати сама родина, і сума не така вже й велика (близько 40 гривень на місяць). Хоча я вам скажу, що у нашій клініці для військових ця можливість була і є безкоштовною. Для розуміння, якщо ви здаєте свої сперматозоїди чи яйцеклітини умовно в 25 років, то за 20 років зберігання, вам буде 45 років, але цьому біоматеріалу – далі 25. В цьому його перевага, бо з віком якість біологічного матеріалу погіршується.
До речі, постмортальний (тобто після смерті) забір біоматеріалу законодавчо в Україні не врегульований. Були в мене і такі звернення від пацієнтів. Але тут ще й нюанс, що є лише обмежене вікно годин після смерті, коли це технічно можливо, хоч формальної процедури і немає. Тому так важливо законсервувати матеріал заздалегідь.
Для цього, можливо, потрібне якесь централізоване розпорядження Міністерства оборони – організувати системну просвітницьку роботу для військових, а також налагодити співпрацю між клініками ДРТ та військовими частинами, включно з онлайн-лекціями лікарів-репродуктологів, щоб кожен розумів, що може втратити і як цьому запобігти. Бо процедура здачі біологічного матеріалу проста і безболісна, але дає військовому гарантію, що він чи вона можуть мати свою генетично споріднену дитину.
Понад 600 безкоштовних циклів ЕКЗ під час війни
Скільки процедур провела ваша клініка для допомоги військовим та родинам, які б хотіли мати дітей шляхом штучного запліднення?
Ми – єдині в Україні, хто запровадив безкоштовне екстракорпоральне запліднення з перших днів повномасштабної війни. За цей час у Тернополі та Львові ми вже провели понад 600 безкоштовних циклів ЕКЗ, з них народилось 165 дітей, 95 жінок зараз вагітні. Це сотні родин, які змогли зачати дитину саме завдяки цій програмі.
Загалом за майже 20 років роботи у наших клініках народилися понад 9 000 малюків завдяки застосуванню допоміжних репродуктивних технологій.
Але, на жаль, все це крапля в морі порівняно з реальною потребою. Суспільство мусить усвідомити: гроші, які витрачаються на другорядні проєкти, варто спрямовувати на відродження нації – на те, щоб люди народжувалися і могли користуватися цими дорогами, школами і так далі.
“Нічого надприродного тут немає”
професор Стефан Хміль, фото: соцмережі
Чи є досі в суспільстві стереотипи щодо допоміжних репродуктивних технологій?
Раніше було більше упередженості, зараз менше. Але варто розуміти масштаб: за неофіційними даними кожні 45 секунд у світі народжується дитина після допоміжних репродуктивних технологій. У деяких країнах це 5–10% усіх народжених дітей, загалом у світі – понад 15 мільйонів дітей, зачатих завдяки ДРТ.
В допоміжних репродуктивних технологіях немає нічого протиприродного. Це метод лікування безпліддя, як і будь-який інший метод лікування хвороби. Він є протилежний аборту, який забирає життя. Пам’ятаю розмову з одним духовним служителем стосовно цього: він сказав, що Бог дав людині знання й можливості здійснити це.
Варто наголосити, що проблема безпліддя лише загострюватиметься. Бо щороку якість сперматогенезу у світі погіршується приблизно на 1,5%, так само як і якість яйцеклітин – незалежно від війни, хоча вона цей процес прискорює. Сучасний спосіб життя, екологія, навіть випромінювання мобільних телефонів впливають на репродуктивні клітини. Тому допоміжні репродуктивні технології лише набуватимуть ще більшої ваги в майбутньому у світі і в Україні теж.
“Треба відбудувати не лише дороги, але й націю”
Знаю, що ваша клініка привертає увагу міжнародних медіа. Інколи здається, що у світі більше цікавляться проблемами репродуктивного здоров’я в Україні, ніж самі українці?
Справді, інколи складається таке враження. За останні три роки до нас приїжджало понад 20 великих іноземних ЗМІ: американське, японське телебачення, французьке, німецьке, шведське, данське, британське та інші, які знімали матеріали про нашу роботу. Один із репортажів розповідав емоційну історію: спершу показували похорони військових у Львові, потім мою пацієнтку – керівницю штурмової групи, яка з фронту приїхала, щоб зробити запліднення. Тобто на цьому контрасті: що смерть і життя у нас дуже близько в Україні.
Журналістка одного з німецьких каналів пояснила мені мотивацію цих історій так: показати європейському суспільству, як українська нація бореться за своє відродження всупереч російським ракетам і великій російській пропаганді, яка хоче змалювати українців безсердечними “нацистами”. На одному з європейських телеканалів після такого репортажу провідні політологи країни обговорювали контраст між тим, як Україна відроджує націю, і тим, як її водночас намагаються знищити.
Зрештою, заради чого ведеться ця боротьба, як не за можливість життя людей?
Так, заради українців, які тут є і народяться в майбутньому, житимуть. Ми відбудуємо заводи й дороги, але відбудовувати варто насамперед націю! Бо якщо не буде людей, хто в цій країні житиме? Зараз відбувається справжній геноцид української нації і про це треба не те що говорити, а кричати, щоб суспільство та влада усвідомили масштаби проблеми і тої катастрофи, яка з кожним роком все ближче до нас.
Тому збереження репродуктивних клітин українців, в тому числі наших захисників та захисниць – це також боротьба проти намірів ворога знищити наше майбутнє.
Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди.
Читайте також: Кожна друга українка працює на межі виснаження: вигорання стало нормою, – дослідження
