Площа під цукровим буряком цього року опустилася до 162 тисяч гектарів — найнижчого рівня за всю історію незалежної України. На перший погляд, це виглядає як тривожний сигнал для продовольчої безпеки. Насправді за цифрою стоїть звичайна ринкова логіка: аграрії голосують гектарами за ту культуру, яка приносить прибуток, а не за ту, яку звикли вирощувати.
Чому буряк програв сої, кукурудзі та соняшнику
Другий маркетинговий рік поспіль світова ціна на цукор тримається на рівні, який не покриває собівартість виробництва. Виробники змушені продавати продукцію в мінус, і це прямий сигнал для аграрних компаній скорочувати посіви. Одночасно на ринку склалася вигідніша цінова кон’юнктура для сої, кукурудзи та соняшнику — культур, які простіше вирощувати, дешевше переробляти і на які є стабільний попит як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Аграрний бізнес — це в першу чергу питання рентабельності на гектар, і коли альтернативна культура дає кращу маржу, земля переходить під неї без жодних адміністративних рішень.
Показово, що рішення про скорочення посівів приймалися ще навесні, коли морський експорт працював без перешкод. Це знімає з блокади портів Великої Одеси статус причини — проблема суто цінова, а не логістична чи інфраструктурна.
Як влаштований баланс виробництва і споживання цукру
Буряк, посіяний навесні, збирають і переробляють з початку вересня, а готовий цукор іде на ринок уже наступного маркетингового року — з 1 вересня по 31 серпня. Це означає, що врожай 2025 року живитиме споживання аж до 2027-го, і саме тому виробники можуть прогнозувати баланс попиту та пропозиції на рік наперед, ще до того, як буряк опиниться на полі.
За прогнозом Національної асоціації цукровиків, у 2026-2027 маркетинговому році галузь дасть 1,2 мільйона тонн цукру. З них 900 тисяч тонн піде на внутрішній ринок, а близько 300 тисяч тонн залишиться для експорту. Це важливий момент: навіть історично мінімальні посіви не опускають виробництво нижче рівня внутрішнього споживання — запас міцності галузі виявився достатнім, щоб пережити рекордне скорочення площ без ризику для власного ринку.
Для порівняння, у попередньому маркетинговому році внутрішнє виробництво повністю покривало потребу країни, а експорт приніс майже 300 мільйонів доларів валютної виручки. Постачання на зовнішні ринки зросли на 11% до 646 тисяч тонн, основними напрямками були Болгарія, Узбекистан та Ліван — тобто галузь працює не лише на себе, а й генерує валютний дохід для країни.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Глобальний фактор, який може змінити картину
Ключова інтрига наступного сезону — кліматичне явище Ель-Ніньйо, пов’язане з підвищенням температури вод Тихого океану біля екватора. Воно здатне скоротити врожай цукрової тростини в Індії та Таїланді — двох найбільших виробників цукру у світі, а також знизити обсяги вирощування відповідних культур у Євросоюзі. Якщо це станеться, глобальна пропозиція цукру звузиться, а ціни підуть угору вперше за два роки просідання.
Для українських виробників це потенційно хороша новина: зростання світової ціни могло б компенсувати збитки останніх сезонів і зробити вирощування буряку знову привабливим для аграріїв. Але це фактор майбутнього сезону, а не поточного балансу — на найближчий маркетинговий рік прогноз уже сформований, і дефіциту в ньому не закладено.
Чому на полицях магазинів усе одно бракує цукру
Паралельно з аграрною статистикою в рітейлі спостерігається інша картина — обмеження на продаж бакалії, круп, борошна, олії та цукру в окремих торгових мережах. Це наслідок ударів по складах торгових мереж і ажіотажного попиту, а не браку сировини чи виробничих потужностей. Галузеві експерти наголошують: внутрішнього виробництва достатньо для покриття споживання, проблема — в логістиці, тобто в доставці готової продукції з переробних підприємств до магазинів. Це створює короткочасні перебої, які не мають нічого спільного з фундаментальним балансом виробництва цукру в країні.
Профільне міністерство рекомендує формувати запаси продуктів на тиждень наперед, що відповідає стандартній практиці воєнного часу, але не бачить підстав для накопичення продовольства на місяць — оскільки саме виробництво, включно з цукром, залишається достатнім для внутрішнього ринку навіть на тлі рекордно малих посівів буряку.
