8 травня в Університеті Короля Данила відбулася мотиваційна зустріч із журналістом, учасником бойових дій, ветераном Максимом Веприком. Захід організували з метою налагодження кращої комунікації між цивільними та військовими, а також для підвищення обізнаності студентів про етику спілкування з ветеранами.
Про це пише “Галка” з УКД.
Максим Веприк до повномасштабного вторгнення працював журналістом на франківському каналі “402”. У перші дні війни він добровольцем пішов захищати Україну. Служив на Донбасі — в Бахмуті, Новому Донбасі, на Лисичанському НПЗ і в Яковлівці. Згодом отримав тяжке поранення та втратив обидві ноги й домінантну, ліву, руку.
Під час зустрічі Максим поділився особистими історіями з фронту та досвідом повернення до цивільного життя. Він підкреслив, що досвід кожного ветерана є унікальним, і тригером може стати зовсім інша річ для кожного.
“Ветерани – це звичайні люди. Вони не народились військовими. До війни були журналістами, айтішниками, науковцями. І їхній досвід нікуди не подівся. Важливо повернути цей досвід у суспільство”, – наголосив Веприк.
Основною темою розмови стала правильна та делікатна комунікація з ветеранами. Максим зазначив, що суспільство досі не до кінця розуміє, як правильно взаємодіяти з людьми, які пройшли війну.
“Люди через незнання бояться говорити, уникають ветеранів. Не потрібно уникати тем або боятися, важливо – просто говорити по-людськи. І головне – це елементарна повага”, – пояснив він.
Ветеран також згадав про ситуації, коли на вулиці йому намагалися нав’язливо дати гроші або “подякувати” у спосіб, що викликав дискомфорт.
“Бували випадки, коли буквально засовують гроші в руки. Я прошу так не робити. Краще донатити або просто сказати “дякую” і спокійно піти. Це – найкраще”, – поділився Максим.
Окрему увагу Максим Веприк звернув на важливість підтримки армії зараз.
“Якщо зупинитись і перестати працювати на фронт, усі здобутки та жертви можуть бути марними. росія не зупиниться”, – наголосив він.
Він також відзначив зміну характеру війни. За його словами, на початку 2022–2023 років ситуація була інакшою, зокрема – не було такої масових атак дронів. Нині – значно складніше.
“Ми живемо в історичний період, якого ніхто не хотів. Але якщо подивитись на історію, то українцям завжди доводилось воювати за свою державу”, – зазначив ветеран.
Максим передав студентам не лише власний досвід, а й історії інших військових, з якими познайомився у реабілітаційних центрах.
Третьокурсниця факультету психології УКД Олександра підкреслила важливість таких зустрічей.
“Ми не маємо якось відокремлювати ветеранів. Вони потребують уваги, але передусім – поваги. Треба модернізувати простори міста, щоб їм було легше пересуватись, адаптовуватись, і щоб ми разом жили в одному цілісному суспільстві”, – сказала студентка.
Вона додала, що подібні заходи допомагають студентам краще розуміти ветеранів, зокрема тих, хто має ампутації чи проходить реабілітацію.
