Ілюстративне зображення, створене за допомогою ШІ
Виплати, які здійснює держава, не в змозі покрити основних потреб внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Тому наявність роботи для багатьох залишається єдиною можливістю утримувати сім’ю. Але знайти роботу переселенцю часто непросто. Економічна ситуація в країні, труднощі адаптації на новому місці, мобілізація — всі ці фактори істотно ускладнюють пошук роботи.
У цьому матеріалі «Новини Донбасу» розкажуть про сім’ї з прифронтових областей, які зіткнулися з проблемами працевлаштування. Наскільки активно держава допомагає переселенцям знайти роботу? І що про програми допомоги думають самі ВПО?
«З роботою тут дуже складно»
Багатьом громадянам, які були змушені виїхати в інші регіони країни, довелося почати своє життя фактично з нуля: ні власного житла, ні грошей, ні майна. Результати дослідження проведеного Міжнародною організацією з міграції показують непросту ситуацію. Так, порівняно з непереміщеними особами, рівень безробіття серед ВПО вищий на 15%. Також опитування показують, що шанс знайти роботу для ВПО істотно нижчий, і становить 56% проти 68% в порівнянні з іншою категорією населення України. Крім того, у переселенців більш високі показники випадкового — 10% і неформального — 16% заробітку, в той час як у непереміщених осіб — 5% і 11% відповідно. Кількість же ВПО, що працюють без трудового договору, на 7% вище решти населення. Ще 31% опитаних відзначали, що часто їм доводиться залишатися на роботі довше покладеного часу, в той час як у решти населення цей показник становить 21%.
Мешканка Покровська Донецької області, голова батьківського комітету центру «Милосердя» Людмила Фоменко розповіла «Новинам Донбасу» про особливості життя в Закарпатському селищі Нересниця, де вона проживає з чоловіком і 25-річним сином, у якого перша група інвалідності підгрупи А.
Покровськ
«З роботою тут дуже складно, особливо чоловікам. Через мобілізацію закрилися практично всі підприємства. Виїхали багато підприємців: власники СТО, заправок та ін. Знайти роботу можна або за кордоном, що для чоловіків в даному випадку нереально, або в райцентрі до якого потрібно добиратися 40 хв на автомобілі. Що стосується вакансій для жінок, то переважно це робота в магазині», — розповіла Людмила.
Людмила Фоменко
Проживаючи до цього в Покровську, сім’я Людмили мала стабільний дохід. Жінка працювала онлайн на одному з підприємств групи «Метінвест», а у чоловіка було власне СТО. Тепер його станція техобслуговування розбита, а підприємство, в якому працювала Людмила, в лютому закрилося. Сьогодні сім’я проживає у невеликій кімнаті в приміщенні колишньої лікарні, де живуть й інші внутрішньо переміщені особи, в основному з Покровська. Дохід сім’ї становлять соціальні виплати на сина, а також виплати за статусом ВПО — 2 тис.грн на дорослого і 3 тис. грн на дитину або особу з інвалідністю. Чоловік Людмили виплати за статусом ВПО не отримує.
«Моєму чоловікові не платять гроші як ВПО, оскільки він зобов’язаний працювати офіційно. Але знайти офіційну роботу складно, тому чоловік працює неофіційно, займається ремонтом автомобілів», — зазначила Людмила. Самій матері з сином кожні півроку припиняють виплати за статусом ВПО і автоматом не продовжують.
«Ми постійно повинні надавати купу документів, що у нас є син з інвалідністю, і що наші доходи не перевищують 9,4 тис. грн на кожного члена сім’ї, оскільки тоді позбавляють виплат. Також, що ми не купили будинок, машину», — пояснює Людмила. Жінка засмучується, що допомога від держави вкрай низька. Значних пільг її сім’я також не отримує, особливо медичних. Кілька тижнів тому Людмила з чоловіком змушені були заплатити за операцію сина 25 тис. грн, і ще стільки потрібно буде заплатити за ще одну операцію найближчим часом. У державних клініках, зі слів Людмили, за подібну операцію взятися не ризикнули.
«Зараз дуже важко, і що далі буде я не знаю. Чесно кажучи, майбутнє турбує», — підсумувала Людмила Фоменко.
Мешканка Харкова Олена Науменко разом з однорічним сином, дев’ятирічною дочкою, чоловіком і батьками переїхала в одне з сіл Збаразького району Тернопільської області. З усієї родини працювати в змозі лише чоловік, проте знайти заробіток в селі або в найближчому містечку, що в 10 км, йому поки не вдалося. Тому сім’я змушена тимчасово жити на гуманітарну допомогу, підтримку місцевого старостату та виплати ВПО. При цьому батьки Олени пенсію не отримують, оскільки не досягли пенсійного віку.
«Витрати дуже великі. Крім грошей на їжу, значна частина йде на молодшу дитину, а також на медикаменти. Справа в тому, що мій тато і я страждаємо на гіпертонію. Крім того у мами хворий шлунок і печінка, і їй також потрібні ліки», — розповіла нашим журналістам Олена.
Ще одна наша співрозмовниця — Евеліна Борисова. Разом із чоловіком і донькою Станіславою сім’я на початку повномасштабної війни протягом трьох тижнів перебувала в блокадному Маріуполі, перш ніж їм вдалося виїхати до Черкас. В обласному центрі чоловік Евеліни намагався знайти роботу за своєю спеціальністю — до війни він займався ремонтом автотранспорту в комунальному підприємстві. Але на відміну від довоєнного Маріуполя, в якому було безліч заводів, в Черкасах відповідних вакансій знайти не пощастило. Автозавод «Богдан» на той час вже закрився, а на автобазах і СТО вистачало своїх працівників. Доводилося працювати неофіційно.
Евеліна Борисова
«Чоловік працював де міг, щоб мати якісь гроші, тому що потрібно орендувати житло і годувати сім’ю. Але рік тому він вирішив залишити роботу і піти у ЗСУ. Зараз він служить», — розповіла «Новинам Донбасу» Евеліна. Сама жінка труднощі з пошуком роботи не зазнала. По приїзду до Черкас деякий час Евеліна займалася волонтерством, а потім влаштувалася на роботу в центр підтримки «ЯМаріуполь» і зараз допомагає таким же внутрішньо переміщеним особам, як і сама.
Щоденні обстріли
Із ще більшими складнощами з працевлаштуванням стикаються жителі населених пунктів, що розташовані поблизу лінії фронту. Детальніше про це «Новинам Донбасу» розповів голова Донецької обласної організації профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України Євген Сівко, який живе і працює в Дружківці.
«Працювати ризиковано так як “прильоти” по підприємствах бувають і вдень. Однак люди ризикують і продовжують працювати. Що стосується умов праці… Які можуть бути умови, якщо підприємства наполовину розбиті і людей не вистачає», — зазначив він.
Дружківка
Євген Сівко каже, що в 50-тисячному місті на сьогодні залишилося десь 20% населення. Роботи мало, і багато хто згоден на переробки, щоб отримати хоч якісь гроші.
«Це додаткова копійчина, але в підсумку здоров’ю — “мінус”. Втім, люди зараз готові на будь-яку роботу, щоб заробити і виживати», — розповів голова профспілки.
Як і в інших регіонах України, мобілізація в прифронтових регіонах значно впливає на процес працевлаштування. Євген Сівко каже, що якщо на підприємстві дають бронь, люди туди ще йдуть, та й то не натовпом. Тому для заповнення кадрів власники деяких підприємств часто запрошують на роботу пенсіонерів. Крім заводів роботу надають також центри зайнятості. Часто їх послугами користуються люди у віці, які не підпадають під мобілізацію. Що стосується молоді, то, за словами Євгена Сівка, багато хто поїхав, хтось залишився і працює, а частина не має броні, а тому сидять вдома з батькам-пенсіонерами.
Реальність та перспективи
Потрібно відзначити, що в плані допомоги з працевлаштуванням внутрішньо переміщених осіб уряд вживає певних заходів. Підприємцям, які працевлаштовують переселенців, виплачується компенсація в розмірі мінімальної заробітної плати 8 тис. грн на місяць впродовж трьох місяців. Програма «Армія відновлення» дає можливість ВПО тимчасового працевлаштування з щомісячною оплатою не менше 12 тис. грн. Також ВПО можуть скористатися програмою з відкриття власної справи з отриманням мікрогранту від 50 до 250 тис. грн. Основна умова — створення одного — двох робочих місць. Також є можливість підвищити свій рівень кваліфікації та оволодіти новими професіями, отримавши від держави ваучер на безкоштовне навчання.
У той же час, на думку економістів, рівень безробіття в Україні не виглядає настільки гнітючим. За даними дослідницького агентства Info Sapiens, у квітні 2025 року рівень безробіття в Україні залишався 12,1%, що є найнижчим показником з початку повномасштабної війни. Про зниження рівня безробіття говорять і в Держслужбі зайнятості, де такий стан речей пояснюють мобілізацією і виїздом мільйонів громадян за кордон.
З іншого боку, є кілька факторів, що істотно впливають на складнощі з пошуком роботи. Одним з основних, за словами наших героїв, є мобілізація. Для офіційного працевлаштування кандидат, відповідно до статті 24 КЗпП України, зобов’язаний подати військово-обліковий документ. Крім того, багато вакансій стосуються насамперед некваліфікованої роботи. Далеко не всім підійдуть подібні пропозиції. Також потрібно враховувати великий розрив між побажаннями працівників по зарплаті та умовам праці з одного боку, і запитами роботодавця — з іншого.
Чи можна більш ефективно вирішувати питання з працевлаштуванням в Україні, враховуючи нинішню ситуацію в країні і складнощі з майбутнім відновленням? Засновник дослідницької компанії Active Group Андрій Єременко вважає, що уряду слід було б вживати більш системних заходів. У коментарі нашому виданню він назвав такі основні напрямки:
- необхідність зниження податкового навантаження для бізнесу на створення робочого місця;
- активне впровадження роботизації та автоматизації;
- системне підвищення рівня освіти.
Також експерт відзначає суттєві проблеми в системі державного управління. Центральна влада, на його думку, не до кінця розуміє, що відбувається на нижчих рівнях. А тому на вирішення тієї ж проблеми зайнятості у влади не вистачає ні ресурсів, ані можливостей. Водночас провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи НАН України Олег Ярош підкреслює, що проблему працевлаштування в Україні можна вирішити в тому випадку, якщо держава зможе налагодити більш ефективну комунікацію між роботодавцями та пошукачами роботи.
Одну з причин безробіття серед ВПО Олег Ярош бачить у недостатній кількості робочих місць, які б відповідали кваліфікації багатьох переселенців.
«Професія і кваліфікація ВПО дуже часто не підходять місцевим роботодавцям. Тому людям було складно працевлаштуватися на новому місці, оскільки цей процес вимагає перекваліфікації і зміну професії. Це складна процедура. Не кожен буде готовий змінювати кваліфікацію і професію, і буде намагатися шукати те, що вміє і знає», — розповів експерт «Новинам Донбасу».
Є і зворотна ситуація, коли багато підприємств відчувають дефіцит саме висококваліфікованих вузьких фахівців, проте за рахунок ВПО ситуацію оперативно вирішити не вдається. За словами економіста незалежної групи макроекономічного аналізу Ukraine Economic Outlook Григорія Кукурузи, некомплект штату на ряді підприємств становить часом 25 – 30%. При цьому багато претендентів, в тому числі серед ВПО, не володіють належною кваліфікацією, а на навчання нових кадрів потрібен не один рік. Тому необхідність підготовки кадрів, в першу чергу для виробництва, є найважливішою вимогою для економіки.
«У нас проблема не стільки з безробіттям, скільки з кадрами певної кваліфікації. І завдання держави — дати людям цю кваліфікацію, щоб люди після навчання могли відразу ж отримати роботу», — зазначив економіст в коментарі «Новинам Донбасу».
***
Попри дію певних державних програм підтримки, питання працевлаштування залишається переважно проблемою самих українців. Однак було б куди ефективніше, якби ситуація вирішувалася системно на рівні держави. Таке можливо лише в разі визначення стратегічних цілей розвитку країни. Відповідно, під ці цілі і повинна вестися системна підготовка кадрів. Зрозуміло, що цей процес вимагає багато часу і ресурсів. Але це необхідно, якщо ми говоримо про майбутній розвиток.
