Очільник Кремля Володимир Путін під час одного із відвідувань військового заводу в Росії. Фото: російські пропагандистські ЗМІ
Петербурзький міжнародний економічний форум 2025 року, за задумом Кремля, мав стати черговою демонстрацією російської незламності. Під софітами та оплески провладних статистів Володимир Путін звично малював картину економічного процвітання. Все добре, ВВП зростає, цифрові платформи на підйомі, штучний інтелект уже стукає у двері. Знайома риторика, покликана заспокоїти внутрішню аудиторію та надіслати сигнал Заходу про марність його зусиль. Але якщо відійти від блиску презентацій і прислухатися до тихіших і тривожніших голосів самих російських економістів та окремих урядовців — вимальовується зовсім інша картина. Цей дисонанс між офіційним оптимізмом і закулісним песимізмом оголює головне питання: наскільки міцним є фасад, який так наполегливо вибудовує Кремль?
Зростання як симптом хвороби
Заяви про економічний «прорив» Росії на тлі війни є не більше ніж вдалою маніпуляцією статистикою, за якою ховаються тривожні реалії. Так, окремі сектори, передусім військово-промисловий комплекс, демонструють вражаюче зростання, подекуди на десятки відсотків. Заводи працюють у три зміни, випускаючи танки та снаряди, а державні бюджети на армію б’ють рекорди. Але це не те зростання, яким варто пишатися. Держава викачує ресурси з цивільного сектору в оборонку, виснажуючи все інше. Скоріше, це схоже на те, якби хтось хвалився швидким схудненням, не уточнюючи, чи це результат здорового способу життя, чи виснажливої хвороби.
Путін виступає на економічному форумі у Санкт-Петербурзі. Фото з російських пропагандистських ЗМІ
Наслідки такої політики вже очевидні навіть для провладних експертів. Максим Орєшкін, один із ключових архітекторів фінансової політики Кремля, днями фактично підтвердив цей «діагноз», зізнавшись, що нещодавній економічний ривок значною мірою стався завдяки «активізації сплячого, незадіяного потенціалу – насамперед кадрового та виробничого. Ця модель росту себе вичерпала». Простіше кажучи, вигребли все, що можна було вигребти з резервів, і тепер цей ресурс вичерпаний. Міністр економічного розвитку РФ Максим Решетніков попереджає про межу рецесії. Голова бюджетного комітету Держдуми Андрій Макаров – про те, що «у держави грошей може не вистачити» на постійно зростаючі потреби. А голова Сбербанку Герман Греф, зазвичай стриманий у прогнозах, говорить про «ідеальний шторм», що насувається на російську економіку.
Навіть розглядаючи офіційну статистику, якщо читати її уважно, бачимо реальну кризу. Падають залізничні перевезення, скорочується попит на сталь, обвалюються продажі автомобілів, у вугільній галузі катастрофічні збитки. Це не ознаки здорового розвитку, а тривожні симптоми економіки, що працює на знос, де сьогоднішнє «зростання» оплачується завтрашнім занепадом.
Людський капітал
Але є одна річ, яку не надрукуєш на жодному верстаті, яку не витягнеш із запилених арсеналів – це люди. Демографічна криза для Росії не новина. Вона повільно тліла ще до повномасштабного вторгнення, але під впливом війни перетворилася на справжню пожежу, що відбувається одразу трьома невпинними напрямками:
- По-перше, це безперервний потік «вантажу 200» з фронту, що знекровлює цілі покоління.
- По-друге, це хвиля еміграції, яка вимила з країни не просто людей, а мізки, таланти, майбутнє, залишивши по собі інтелектуальну порожнечу.
- І, по-третє, наймасштабніше, — це примусове «вилучення» сотень тисяч чоловіків з економіки в окопи, що створює діри, які нічим залатати.
Як зазначає економіст Нік Трікетт, Росія вже зіткнулася з гострим дефіцитом робочої сили практично в усіх сферах – від інженерів та водіїв вантажівок до медиків, вчителів та навіть поліцейських. Росстат визнає рекордний дефіцит співробітників у промисловості, що сягає 2,2 мільйонів працівників. І це не просто статистика – це реальність, коли підприємства не можуть виконати замовлення, бо немає кому працювати, а якість продукції падає через брак досвідчених фахівців.
Володимир Путін. Фото створено автором за допомогою ШІ
Без людей, здатних працювати на сучасних верстатах, керувати складною військовою технікою чи розробляти нові технології, навіть нескінченні фінансові вливання у ВПК не дадуть бажаного стратегічного результату. Це порочне коло, де війна пожирає найцінніший ресурс – людей, без яких неможливий ані розвиток, ані, зрештою, сама перемога, на яку так розраховує Кремль. Все це виглядає наче гра, в якій режим вже почав програвати самому собі.
Гра на витривалість. Чи зламає Захід російську економіку?
Дискусії про ефективність західних санкцій проти Росії тривають вже не перший рік. Та попри початковий скепсис деяких спостерігачів та демонстративну стійкість Кремля, вони все-таки діють на російську економіку, мов повільна, але невблаганна отрута. Їхній ефект не миттєвий, але він накопичується, підточуючи основи режиму й обмежуючи його можливості. Так, Росії вдалося частково переорієнтувати експорт своїх енергоносіїв на Азію, насамперед на Китай та Індію. Але якою ціною? Тепер уже не Москва, а Пекін та Нью-Делі диктують ціни, виторговуючи колосальні знижки. Це не стратегічний розворот на Схід. Це розпродаж на Сході, вимушений маневр, щоб просто залишитися на плаву.
Аналіз незалежного дослідника Еріка Вудса показує, як Кремль продемонстрував дивовижну винахідливість в обході санкцій. Це ціла тіньова війна, що ведеться в судноплавних реєстрах Панами та в офісах незліченних підставних фірм у Дубаї для отримання товарів подвійного призначення та компонентів у ВПК. Однак ця гра з Заходом є надзвичайно дорогою. Це мільярди, які могли б піти на дороги чи лікарні, але натомість ідуть на те, щоб просто обійти заборону. І головне — це не вирішує фундаментальних проблем: технологічної ізоляції від передових західних розробок, втрати доступу до західних ринків капіталу та фінансових інститутів.
А те, що ми бачимо сьогодні як стабільність, тримається, по суті, на двох милицях, і обидві вже тріщать.
- Перша з них — це фінансова голка, на якій міцно «сидить» уся конструкція. Варто цінам на нафту впасти до $40-50 — і вся ця конструкція захитається. За даними NV, це може змусити Кремль суттєво скоротити витрати на невійськові цілі, або остаточно витратити решту резервів.
- Друга опора, не менш крихка, це залишки Фонду національного добробуту, який, за підрахунками The Moscow Times, може спорожніти вже до 2026 року.
Навіть російський Центробанк у внутрішніх звітах для уряду б’є на сполох. Він попереджає про ризик тривалого циклу низьких цін на нафту, проводячи пряму аналогію з 1980-ми роками, коли обвал нафтових ринків став одним із каталізаторів розпаду СРСР.
А що, якщо Захід зважиться на наступний крок? Пропозиція американського сенатора Ліндсі Грема про 500% мита для країн, що купують російську нафту може здатися радикальною. Але вона показує напрямок, у якому може рухатися санкційна політика. Навіть загроза таких заходів може змусити ключових покупців обирати між дешевою російською нафтою і доступом до західних ринків.
Колос на глиняних ногах
Тож чи довго протримається Росія? Питання стійкості Росії варто розглядати не через призму неминучого краху, а як аналіз довготривалої траєкторії. 2025 рік не стане роком миттєвого колапсу, бо такі системи рідко падають за розкладом. Але саме в цей період накопичені проблеми перетворяться з абстрактних цифр у звітах на відчутну реальність для мільйонів. Показовим може стати наступ російської армії влітку 2025 року. Є всі підстави вважати, що це буде останній масштабний ривок, який ВПК РФ ще здатний витримати. Після цього інтенсивність доведеться знижувати не з доброї волі, а через банальне виснаження.
Фото створено автором за допомогою ШІ
Відомо про безліч імперій, що руйнувались не стільки через зовнішні удари, скільки через внутрішню втому, корупцію та фатальний розрив між реальністю і риторикою. Жодна держава, що робить ставку на війну та ізоляцію, не може існувати вічно – це аксіома геополітики. І Росія зразка 2025 року дедалі більше нагадує таку імперію напередодні свого падіння. Чи вистачить сил Україні, аби вистояти до цього моменту? Історія знає безліч прикладів, коли народи, що боролися за власне існування, знаходили в собі сили, про які не здогадувався ані ворог, ані, часом, вони самі.
