Втрата чемпіонського титулу, 12 виснажливих раундів із Хільберто Раміресом, розсічення над оком, зламана рука – усе це не зрівнялося з тим, що чекало на Кріса Біллам-Сміта вдома в Борнмуті.
“Я приліг удома поспати в понеділок, коли дружина привела нашого сина Френка з садка, – розповідає Кріс The Ring. – Я чекав його, мріяв обійняти… а він не захотів. Просто подивився на моє обличчя і сказав: “Ні, тату, мені не подобаються ці вавки”. Я подумав: “От лайно”””.
Ці слова трирічного хлопчика виявилися сильнішими за будь-який удар. Кріс зізнається – це був найболючіший наслідок поразки.
“Весь день у неділю, весь понеділок я тільки й думав – скоріше б додому, обійняти Френка. А він побачив мене і відмовився. Це було жорстко. Потім ще кілька днів він усе повторював: “Не хочу тата з вавками”. І я думав: “Та я сам їх, блін, не хочу””.
“Це був майже контрольний у голову, знаєте? Соломинка, яка ламає спину верблюду. Удар, який добив після всього іншого”.
Для Біллам-Сміта сім’я – головна причина, через яку він виходить у ринг. Але реальність поразки виявилася суворою – замість об’єднання титулів і потенційного бою з Джеєм Опетайєю він опинився біля розбитого корита. Перемога обіцяла бій за великий гонорар і шанс об’єднати пояси. Замість цього – втрата титулу і різке зниження гонорарів.
“З точки зору сім’ї, з точки зору фінансів – усе змінюється. Різниця в гонорарах колосальна. Якби я виграв, то наступний бій був би з величезним підвищенням, а може – відразу за об’єднання поясів. А так… через поразку гонорар упав у рази. Це величезна різниця в грошах”.
“Але я програв. Це моя відповідальність. Я приймаю це. І йду далі. При цьому в глибині душі я відчував: я не міг віддати більше, ніж віддав того вечора. У мене не залишилося сил. Я зробив усе, що міг. І тому – жодного жалю. Тепер потрібно зібратися і повернутися”.
