Рішення адміністрації Дональда Трампа надіслати Володимиру Путіну запрошення на грудневий саміт G20 у Маямі стало не просто дипломатичним жестом. Це перевірка на міцність усієї конструкції міжнародної ізоляції, яку Захід вибудовував навколо Кремля з початку повномасштабної війни. І перша реакція столиць показує, що єдності в цьому питанні немає навіть серед союзників по НАТО.
Німеччина бачить у запрошенні тест на добру волю
Глава МЗС Німеччини Йоханн Вадефуль обрав позицію прагматичного оптимізму. Він назвав запрошення на саміт G20 поверненням Путіна до кола західних лідерів і одразу окреслив логіку, якою керується Берлін: якщо російський президент дійсно зацікавлений у припиненні війни, участь у форматі G20 стане першим публічним підтвердженням цього. Формулювання Вадефуля про “лакмусовий папірець” не випадкове — це спосіб перекласти відповідальність на Москву, не беручи на себе зобов’язань щодо пом’якшення санкційного тиску.
Німецький міністр прямо визнав, що Берлін неодноразово закликав Росію сісти за стіл переговорів, і саме тому не готовий відмовлятися від можливості, яку дає саміт G20. Його фраза “такими можливостями потрібно користуватися” відображає ширшу дилему європейської дипломатії: як не втратити канал комунікації з Кремлем, залишаючись при цьому в межах узгодженої з партнерами санкційної політики.
Канада не готова до бойкоту, але й не в захваті
Показовою є реакція Канади. Глава МЗС Аніта Ананд відверто зізналася, що рішення Трампа запросити Путіна на саміт G20 стало для неї несподіванкою. Втім, попри це здивування, Оттава не збирається бойкотувати захід — Ананд наголосила на важливості діалогу з Росією. Це свідчить про те, що навіть країни, які традиційно займають жорсткішу позицію щодо Кремля, не готові йти на розрив із форматом G20 заради символічного жесту.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Опір у Вашингтоні та санкційна колізія
Найгостріша реакція пролунала не з Європи, а зсередини самих США. Двопартійна група з чотирнадцяти сенаторів звернулася до Трампа з вимогою відкликати запрошення, надіслане Путіну на саміт у Маямі. Їхній аргумент юридично бездоганний: сам Путін, міністр фінансів Антон Силуанов та низка інших членів потенційної російської делегації перебувають під американськими санкціями за дії, які Вашингтон офіційно кваліфікує як загрозу національній безпеці.
Ця колізія — коли санкціонована країною особа отримує запрошення провести переговори на її ж території — оголює внутрішню суперечність американської зовнішньої політики за нинішньої адміністрації. З одного боку, санкційний режим формально залишається чинним інструментом тиску. З іншого, глава держави, яка цей режим запровадила, сам ініціює прямий контакт із фігурантом санкційних списків.
Що це означає для формату G20
- Саміт G20 перетворюється на майданчик, де перевіряється не економічна порядок денна, а готовність Кремля до реальних переговорів щодо війни в Україні.
- Позиції союзників розходяться: Німеччина шукає можливість для дипломатичного тиску через участь, Канада утримується від радикальних кроків, частина американського істеблішменту вимагає скасування запрошення.
- Санкційний статус учасників російської делегації створює прецедент, який може вплинути на майбутні рішення щодо участі підсанкційних осіб у міжнародних форумах.
Розбіжність позицій усередині західного табору показує, що єдиної стратегії щодо повернення Росії у велику дипломатичну гру наразі не існує. Кожна зі столиць діє виходячи з власного розрахунку: Берлін намагається використати саміт як інструмент тиску, Оттава уникає зайвого загострення, а частина американських законодавців воліє зберегти жорсткість санкційного курсу навіть ціною конфлікту з Білим домом.
