Лінія фронту економічної війни давно вийшла за межі окопів. Росія розширила перелік цілей: склади, порти, залізниця, прикордонні переходи, судна, а тепер і інтернет-інфраструктура. Мета не приховується — не просто знищити об’єкт, а зробити так, щоб виробництво зупинялося, ланцюги постачання рвалися, а бізнес втрачав гроші навіть там, де фізично нічого не зруйновано. Українські посадовці вже назвали цю тактику «тотальною війною» — влучний термін, бо удари дедалі частіше спрямовані не на військові об’єкти, а на економічну спроможність країни функціонувати.
Як влаштована логіка ударів по економіці
Класична економічна теорія війни на виснаження проста: якщо не можеш знищити армію противника напряму, підриваєш ресурсну базу, яка цю армію утримує. Атаки на склади й логістичні хаби б’ють одразу по кількох напрямках — зникають товарні запаси, розриваються маршрути постачання сировини, зростають страхові premium для перевізників. Удар по інтернет-інфраструктурі, через який без зв’язку залишилися близько 100 тисяч домогосподарств, — це вже не точкова диверсія, а спроба паралізувати платежі, логістичне планування та роботу бізнесів, які залежать від цифрових сервісів.
Окрема історія — зерносховища. Літні атаки на них мали на меті не дати Україні зберегти врожай, тобто вдарити по експортному потенціалу опосередковано, через інфраструктуру зберігання, а не через самі поля. Реакція виявилася показовою: Євросоюз почав постачати мобільні сховища для зерна, бо стаціонарні об’єкти перетворилися на надто вразливу мішень.
Чому повітряні тривоги дорожчі за самі руйнування
Найбільш недооцінений канал втрат — не фізичне знищення, а зупинка діяльності під час тривог. Підприємство, яке простоює годину через сигнал небезпеки, втрачає виробничий час так само реально, як якби в нього влучила ракета, тільки без фізичних збитків і без страхового відшкодування. Споживачі, які проводять частину дня в укриттях, не роблять покупок, не користуються послугами, не генерують обороту для роздрібної торгівлі. Головний економіст ЄБРР Дімітар Богов сформулював це точно: купівельна спроможність населення залишається відносно високою, але люди фізично не можуть її реалізувати через постійні перебої в роботі економіки. Це принципова відмінність від класичної рецесії, де падає саме бажання й спроможність витрачати, — тут гроші є, а можливості їх витратити немає.
Що показують цифри
- ЄБРР 24 вересня знизив прогноз зростання економіки України у 2026 році з 2,2% до 1,5%
- Частина економістів допускає нульове зростання за підсумками року
- Міністерство економіки оцінює можливі збитки від російської кампанії до кінця року у близько 10 млрд доларів
- Значна частина цих втрат — не знищені об’єкти, а втрачені продажі, робочі дні та логістичні затримки
Останній пункт ключовий для розуміння механіки: економіка війни рахується не лише в вартості зруйнованих будівель, а в упущеній вигоді, зірваних контрактах і простроченому виробничому циклі. Це саме та частина збитків, яку складно застрахувати чи компенсувати.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Залізниця як найвразливіша артерія
Транспортна система стала одним із головних об’єктів тиску. До повномасштабної війни Україна мала близько 1800 локомотивів, зараз втрачено вже близько 500 — тобто майже третину парку. Темп втрат — приблизно один локомотив на день. Для країни, чий експорт і внутрішня логістика значною мірою тримаються на залізниці, це критичне вузьке місце: локомотиви неможливо швидко замінити чи виробити на місці, а без них зупиняється рух зерна, металу та інших вантажів до портів.
Удари по портовій інфраструктурі, прикордонних переходах і суднах додатково ускладнюють експорт, створюючи ефект доміно — навіть якщо виробництво зберігається, товар фізично складніше вивезти за кордон.
Як реагує бізнес і чому це не менш важлива частина картини
Українські компанії адаптуються не менш системно, ніж атакує противник: переносять склади у розподілені та підземні приміщення, шукають альтернативні логістичні маршрути, свідомо уникають концентрації активів у великих об’єктах, які легко ідентифікувати як ціль. Це підвищує операційні витрати, але знижує вразливість — типова стратегія розсіювання ризику під постійним обстрілом.
Водночас економічна війна не однобічна. Україна продовжує завдавати ударів по нафтовій галузі та комерційних об’єктах Росії дронами, намагаючись створити симетричний економічний тиск. Обидві сторони фактично визнали: перемога вимірюється не лише територіями, а й здатністю економіки противника витримувати виснаження. У цьому контексті звучить і заява президента про дефіцит бюджету Міністерства оборони в 27 млрд доларів, значна частина якого — кошти саме на дрони і ракети, тобто на інструменти цієї ж економічної війни, а не лише грошове забезпечення військових.
