Публічне визнання начальника штабу ВПС США генерала Кеннета Вілсбаха про те, що часи безпечних баз минули, — не просто риторика для конференції Air, Space & Cyber. Це офіційна відмова від доктрини, на якій трималася військова перевага Вашингтона десятиліттями: американські об’єкти розташовувалися далеко від лінії фронту й тому вважалися недосяжними для супротивника. Географічна відстороненість була частиною стратегічної переваги США так само, як і технологічна.
Ця модель працювала, поки основною загрозою залишалися дорогі й складні засоби ураження — балістичні ракети великих держав, авіація, флот. Проти таких загроз існували ешелоновані системи ППО, розраховані на обмежену кількість цілей. Але дешевий дрон, зокрема FPV-апарат, зруйнував саму логіку цієї оборони: масовість і низька вартість атакуючого засобу знецінюють дорогу, точкову оборону.
Два фронти, що змінили розрахунки Пентагону
Перший сигнал прийшов з України, де масове застосування безпілотників показало, наскільки ефективною може бути дронова тактика проти набагато потужнішого супротивника. Для американських стратегів це стало демонстрацією не гіпотетичної, а реальної загрози того типу, з яким власні бази ВПС раніше не стикалися.
Другим і, вочевидь, вирішальним поштовхом стали бойові дії проти Ірану, під час яких американські військові об’єкти на Близькому Сході зазнали прямих атак ракетами та дронами. За оцінкою автора матеріалу, саме ці удари оголили конкретні прогалини в захисті баз і в готовності особового складу протидіяти безпілотникам — і значна частина втрат американських військових у регіоні пов’язана саме з ними.
Показовий приклад — атака по авіабазі Муваффак-Салті в Йорданії на початку вересня:
- Іран випустив близько 20 балістичних ракет
- пошкоджено близько десятка літаків
- штурмовик A-10 отримав серйозні ушкодження
- кілька F-15 зазнали легких пошкоджень, які швидко усунули
- комплекси Patriot використали щонайменше 60 перехоплювачів PAC-3
Інтенсивність такого відбиття атаки оглядачі порівнювали зі швидкістю кулеметного вогню або роботою реактивної системи залпового вогню. Це саме по собі промовисто: щоб відбити одну хвилю удару, знадобилася витрата ресурсу, порівнянна з інтенсивним вогневим боєм, а не з поодинокими перехопленнями, на які розраховувалися системи ППО за попередньою логікою застосування.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Що змінюється у військовій машині США
Відповідь Пентагону виходить за межі закупівлі нової техніки. ВПС США створюють окрему спеціалізацію військовослужбовців, орієнтовану саме на захист баз, і розробляють комплекс озброєння, що поєднує кінетичні та некінетичні засоби ураження — тобто не лише фізичне знищення цілей, а й засоби радіоелектронного придушення чи інші способи нейтралізації дронів без прямого влучання.
Окремий напрям — боротьба з малими безпілотниками найпростішими засобами. Планується підготувати близько 210 військовослужбовців для роботи зі стрілецькою зброєю в комплексі із системою керування вогнем SMASH 2000, яка розраховує балістичну траєкторію для ураження невеликих рухомих цілей. Це показово: наддержава з найдорожчою у світі військовою технікою повертається до ідеї натренованого стрільця з гвинтівкою як елемента протиповітряної оборони проти дронів вартістю в частку від ціни ракети-перехоплювача.
Те, що подібні програми одночасно розробляють і ВПС, і Корпус морської піхоти — причому останній збирається довести засоби боротьби з безпілотниками до рівня окремого піхотного відділення, — свідчить про системний, а не локальний характер проблеми. Йдеться не про окрему вразливість однієї бази чи одного роду військ, а про перегляд принципів захисту військової інфраструктури США загалом.
Ширші наслідки для балансу сил
Визнання вразливості перед дронами має значення далеко за межами суто технічної модернізації. Воно означає, що переваги передового базування — присутність американських сил поблизу зон потенційних конфліктів на Близькому Сході чи в інших регіонах — тепер супроводжуються новим типом ризику, який раніше або недооцінювали, або вважали маргінальним. Супротивники, що не можуть змагатися з США у традиційній військовій техніці, отримують у дронах відносно дешевий інструмент, здатний завдавати відчутної шкоди навіть найзахищенішим на вигляд об’єктам.
Досвід України та удари Ірану по американських базах по суті синхронізувалися в часі й дали Пентагону подвійне підтвердження одного висновку: епоха, коли статус наддержави автоматично гарантував недоторканність тилових об’єктів, завершилася. Наступні роки покажуть, чи встигне американська військова машина адаптувати структуру підготовки та озброєння швидше, ніж супротивники нарощуватимуть дронові арсенали.
