Заклик представника США до послів країн НАТО вийти з Римського статуту й фактично демонтувати Міжнародний кримінальний суд — це не епізодичний дипломатичний демарш, а логічне продовження курсу, який Вашингтон веде щодо міжнародних судових інституцій уже кілька років. Новим є масштаб тиску: вперше вимогу озвучили не в двосторонньому форматі, а на закритій зустрічі всіх 32 послів Альянсу, перетворивши внутрішню нараду НАТО на майданчик для атаки на структуру, яку сам Альянс ніколи не підписував, але до якої входять майже всі його члени, крім США та Туреччини.
Слова Метью Вітакера про те, що Вашингтон «пильно стежитиме, хто стоїть на боці Америки», варто читати як прямий сигнал: підтримка Міжнародного кримінального суду тепер розглядається як маркер лояльності чи нелояльності до США всередині Альянсу, який десятиліттями тримався на спільних цінностях, а не на ультиматумах.
Чому Міжнародний кримінальний суд заважає Вашингтону
Створений 2002 року для розслідування геноциду, воєнних злочинів та злочинів проти людяності, Міжнародний кримінальний суд від початку викликав у Вашингтона настороженість. США так і не ратифікували Римський статут, побоюючись, що юрисдикція суду може поширитися на американських військових та посадовців за операції за кордоном. Politico прямо вказує на цю мотивацію: тиск на союзників пов’язаний саме з побоюванням, що представники США самі можуть опинитися на лаві підсудних.
Документ, розісланий делегаціям НАТО, іде далі за риторику — це вже інструкція до дії: вимога негайно вийти з організації, публічно засудити суд за «перевищення повноважень» і припинити будь-яку матеріальну підтримку. Це вже не заперечення юрисдикції для себе, а спроба знищити інституцію як таку для всіх.
Розкол усередині Альянсу
Реакція союзників показала, що консенсусу немає. Франція та Нідерланди публічно виступили на захист суду просто під час зустрічі, а згодом підтвердили це офіційними заявами — Париж наголосив на «непохитній підтримці» МКС, Гаага заявила про «повну» підтримку. Для дипломатів НАТО, як зазначає видання, сам факт постановки цього питання в межах Альянсу виявився «шокуючим» і «розчаруванням» — не тому, що позиція США щодо суду нова, а тому, що раніше такі вимоги не озвучувалися на рівні колективного органу, де Вашингтон де-факто є лідером.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Ключові моменти ситуації:
- До Міжнародного кримінального суду входять усі члени НАТО, крім США і Туреччини
- США надіслали делегаціям Альянсу документ з вимогою виходу з організації
- Держдеп обіцяє посилити нагляд за країнами, які не засудять суд, пов’язуючи це з американською допомогою
- Франція і Нідерланди публічно відмовилися підтримати демарш
Контекст ширшого тиску на союзників
Атака на Міжнародний кримінальний суд збіглася з ініціативою «НАТО 3.0», яка змушує Європу й Канаду брати на себе більшу частку оборонних витрат, поки Вашингтон переглядає власний внесок в Альянс. Розіслана напередодні анкета щодо позиції союзників з близькосхідної політики США сприймалася частиною дипломатів як спроба прив’язати захист з боку Америки до готовності підтримувати її зовнішньополітичну лінію в цілому. На цьому тлі вимога щодо суду виглядає не окремим випадком, а елементом системного тиску, коли підтримка американських позицій перетворюється на умову збереження безпекових гарантій.
Показовий і паралельний сюжет: у середині серпня США запровадили санкції проти голови Міжнародного кримінального суду Томоко Акане — саме тієї інституції, яка видала ордер на арешт Володимира Путіна. Держсекретар Марко Рубіо тоді пояснив рішення небажанням допускати судове переслідування американців за кордоном. У відповідь троє суддів суду подали позов проти президента США та його адміністрації, назвавши санкції незаконними. Ситуація складається парадоксальна: інституція, чиє рішення щодо Путіна вигідне позиції Заходу у протистоянні з Росією, водночас опиняється під ударом з боку Вашингтона просто тому, що теоретично може загрожувати американським інтересам в інших справах.
Для НАТО це випробування на єдність цінностей у момент, коли безпекова залежність від США робить публічну незгоду з Вашингтоном дедалі ризикованішою. Позиція Франції та Нідерландів показує, що частина союзників готова відстоювати міжнародне право навіть ціною тертя з головним союзником по обороні, але системний тиск, обіцяний Держдепом, здатний з часом змінити цю рівновагу не на користь суду.
