Черговий приїзд спецпредставників президента США Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера до Москви, а згодом і до Києва, викликає в експертному середовищі дедалі більший скепсис. Військовий експерт, колишній співробітник Служби безпеки України Іван Ступак прямо запитує: який сенс у цій черговій поїздці, якщо за майже рік подібних візитів жодного відчутного результату так і не з’явилося. Питання риторичне лише на перший погляд — за ним стоїть цілком конкретна геополітична логіка.
Човникова дипломатія без важелів впливу
Формат, у якому працюють Віткофф і Кушнер, нагадує класичну човникову дипломатію: спецпредставники курсують між столицями, проводять зустрічі, але не мають реального інструментарію для примусу жодної зі сторін до конкретних кроків. Ступак наголошує саме на цьому — ці особи ні на що не впливають, вони не привозять результату. За рік роботи в такому режимі вимірюваного прогресу немає.
Це принципово відрізняється від ситуацій, коли переговорний процес підкріплений санкційним тиском, постачанням озброєння чи іншими важелями, здатними змінити розрахунки Кремля. Візити заради візитів створюють видимість дипломатичної активності, але не змінюють балансу сил на полі бою і за столом переговорів.
Символіка маршруту Москва — Київ
Показовим є сам порядок відвідин: спочатку Москва, зустріч із Путіним, і лише потім, наступного дня, Київ. Такий маршрут символічно ставить Україну в положення другорядного учасника процесу, рішення про долю якого нібито обговорюється спочатку з іншою стороною. Для Кремля це додатковий пропагандистський ресурс — можливість показати, що саме Москва є першим і головним співрозмовником Вашингтона.
Ступак зазначає, що єдина практична користь від візиту до Києва — ймовірність, що в день перебування американських представників у столиці Росія утримається від масованого удару. Але це тактична, а не стратегічна вигода: йдеться не про зупинку війни, а про одну спокійну ніч, після якої делегація поїде далі.
Логістика як індикатор реального стану справ
Окремої уваги заслуговує інформація про плани прильоту американських переговірників літаком безпосередньо до України. Ступак ставить під сумнів саму реалістичність такого сценарію, посилаючись на стан аеропорту Жуляни: термінал пошкоджений, злітно-посадкова смуга і диспетчерське обладнання зазнали ударів за роки повномасштабної війни, а для безпечного приземлення літака потрібні і справна інфраструктура, і фахівці.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Реалістичнішим варіантом експерт називає перельоти гелікоптером — з Польщі до Львова, а звідти до Києва. Але навіть у цьому випадку ключове питання лишається без відповіді: наскільки такий візит здатний вплинути на перебіг переговорів, якщо сторони, що його здійснюють, не мають реальних інструментів впливу на жодного з учасників конфлікту.
Удар як пряма відповідь Кремля
Контекст останніх подій робить скепсис експерта ще обґрунтованішим. У ніч на 5 вересня Росія завдала чергового масованого удару по Україні, під який потрапили, зокрема, аеропорти в Києві та Борисполі. Президент Володимир Зеленський прямо пов’язав цей удар з обговоренням можливого прильоту американських представників літаком до України — тобто Кремль відреагував на саму дипломатичну активність демонстрацією сили.
Це показова деталь для розуміння того, як Москва сприймає нинішній формат переговорів: не як тиск, якого варто боятися, а як процес, що не заважає продовжувати воєнні дії за обраним графіком. Візит спецпосланців США відбувається на тлі, де одна сторона демонструє готовність до розмови через ракетні удари, а інша — через човникові поїздки без видимих результатів.
- Спецпредставники США вже майже рік їздять між Москвою та іншими локаціями без відчутного результату переговорів
- Маршрут візиту — спочатку Москва, потім Київ — має символічне значення для сприйняття ролі сторін
- Реалістичність прильоту літаком до Києва викликає сумніви через стан аеропортів після ударів
- Масований удар по українських аеропортах став прямою реакцією Кремля на плани візиту
Поки формат переговорів залишається таким, як описує Ступак — без важелів впливу і без конкретних результатів, — черговий візит спецпосланців США швидше фіксує статус-кво, ніж змінює його. А статус-кво зараз означає продовження війни й ударів, синхронізованих із дипломатичним календарем.




